- Чи й далі буде Ярині допомагати? А, мо’
загордиться.
- Та наші деякі місцеві вчительки несуть себе так високо, що Ганні й не
снилось. Ех, був би живий Степан…
…Ганнина і Степанова родини - сусіди. Через кілька хат живуть. Хлопець був
старший за Ганну на три роки. Здавалося, він закохався в дівчину з пелюшок.
Тодорко, батько, влітку виносив колиску в садок, коли дорослі працювали на
городі, щоб було чути, як донька прокинеться. Степан часто прибігав до сусідів.
Спершу з цікавості. Потім несміливо погойдував колиску, коли маленька починала
пхинькати. А коли Ганнуся навчилася ходити, водив її за руку на подвір’ї, аби
не впала.
Ярина, Степанова матір, жартувала:
- Вибавить Степанко мені з Василем золоту невісточку.
…Тодорко з Катериною натішитися не могли: розумниця-донька стала гордістю
школи. У старших класах на вродливу дівчину задивлялися хлопці. Але Ганна була
в науці. А Степан… Однокласниці сперечалися, мовляв, Ганна зі Степаном просто
дружать по-сусідськи. Інші переконували: вони закохані. Не даремно Ярина
називає дівчину «золотою невісткою».
Степан до науки так, як Ганна, не надавався. Зате був тямущим у
господарських справах. Разом з батьком доглядав за вуликами, щось лагодив,
майстрував.
Після школи вивчився на водія, «щоб легше в армії було». Навіть встиг
трошки в колгоспі на старому «газику» попрацювати.
Коли хлопця забрали до армії, Ганна засумувала. Степан був для неї, мов
старший брат. А, може, це кохання?
…Школу Ганна закінчила з медаллю. Вступила в університет на фізмат. Степан
після армії вчився у райцентрі на техніка-механіка.
Він чекав вихідних, щоб побачитись з Ганною. Потай ревнував її до вигаданих
залицяльників.
- Степане, - гукнула сина Ярина, - казав тато, що Ганна приїхала додому
вечірнім автобусом. Віднеси сусідам слоїчок меду і молоко. В них корова
запустилася. Де моя золота невісточка в місті бачить справжнє молоко? Воно там
синє.
Степан червонів, коли чув про «золоту невісточку». І шпетив себе за те, що
й досі не зізнався дівчині в коханні. От нині…
- Ганнусю, я кохаю тебе… давно…
- І я тебе, - відповіла дівчина.
Вони заручилися восени. Забаву ж відклали на весну.
…Пізно увечері Степан їхав на велосипеді додому. Ніхто не бачив, що за
машина збила хлопця. Село - при трасі. Машин їздить багато. До весілля
залишалося майже два тижні…
Степана ховали у весільному костюмі. Поклали обручку. А ту, яку він мав би
одягнути на палець нареченій, Ярина віддала Ганні. На пам’ять про сина.
Виплакавшись на похороні, вдома Ганна ридала над білою сукнею і вельоном. А
в пуделку сиротиною лежала її весільна обручка…
Порятунком було навчання. Університет Ганна закінчила з відзнакою. Отримала
скерування на гарну роботу. Лише кохання не могло достукатися до дівочого
серця. Втрата довго млоїла…
Коли приїжджала додому, не оминала Ярининого з Василем обійстя. Привозила
гостинці, вітала зі святами, разом з Яриною провідували Степанову могилу. Ярина
й далі називала Ганну «золотою невісточкою». Дехто вважав жінку дивною. А
загалом в селі до цього звикли.
Щоразу Ярина рихтувала Ганні торбинку з домашніми смаколиками. Клала
слоїчок меду, «щоб застуда не причепилася». І, мов рідну дитину, благословляла
в дорогу.
Ганна вийшла заміж майже у тридцять. Народила хлопчика. Назвала Степанком.
Тодорко з Катериною були не проти, щоб донька водила маленького до Ярини й
часом залишала на годинку-другу. Як Ярина тішилася Ганниним сином! І як страшно
ридала ночами!
Коли хлопчик підріс, кликав бабусями Катерину і Ярину. Сільське жіноцтво
скрушно хитало головами:
- Ти ба, чужа дитина Ярину шанобливо бабусею називає, а тут свій лобуряка
тільки й знає: «Бабо, купіть. Бабо, дайте грошей». А як треба корову пасти чи
щось допомогти, то його нема…
…Відійшов у засвіти Василь. Постаріла Ярина. Тодорко з Катериною також
восьмий десяток розміняли. Степан став студентом. А Ганна - науковцем.
Ганнині батьки пишалися донькою і зятем. Обоє кар’єру зробили. Поважані на роботі. На конференції за кордон
їздять. І внукові наука дається легко. А який Степанко слічний парубок!..
…- Дай, Боже, здоров’я! - привіталася Ярина до жінок біля крамниці, які
щойно пліткували про неї.
- Дай, Боже, і вам! Чули новину? Ганна професоркою стала.
Очі старенької засвітилися радістю:
- Знаю, знаю. Степанко телефонував. І сказав, що всі на вихідні приїдуть. А в мене мука
закінчилася. Вареників хочу зварити. Внучок любить.
- Бабо Ярино, може вам розсади треба? Он з машини продають.
- Золота моя невісточка обіцяла привезти. Вона щороку привозить…
Спираючись на палицю, Ярина долала три сходи до крамниці.
У старших жінок зблиснули сльози. А Любка, яку свекруха роками терпіти не
може, спередсердя кинула:
- А моя гримза і при своїх, і при чужих мене «тево-во» називає…
Немає коментарів:
Дописати коментар