Тут більше ніхто не залишає слідів на
снігах.
Звідси ніхто не вирушає в світи і не
повертається назад.
Тут не плачуть і не сміються.
Не закохуються і не розлучаються.
Не полощуть своїх гріхів у чистих
джерелах каяття.
Не народжуються і не вмирають.
Не проводжають.
Не чекають…
Засипані глибокі криниці, в яких
колись полоскалися зорі, а потім у тій благодатній воді купали немовлят.
Сади, які пахли медами і яблуками,
стали сивими димами в морозяні вечори.
Душі мудрих господарів помандрували
шляхами Вічності.
Відлетіли у вирій осиротілі хати.
Села не стало…
…Тепер тут дорогами ходить вітер - їх
не багато залишилось, схожих на ранні зморшки замисленої землі.
Тут в задумі спиняється Час.
А на колишні подвір’я, засіяні
молитвами, прилітають ангели, благословити пам’ять тих, що тут жили…
Немає коментарів:
Дописати коментар