Хлопець чекав: ось-ось з’явиться тато у морській формі, з подарунками. І залишиться вдома. Мама більше не буде працювати на заводі у дві зміни.
Згодом мами не стало. Матвія забрали до інтернату.
Батько-моряк був маминою вигадкою. Тепер Матвій це розумів…
…Роксолана теж втратила матір. У батька був крутий норов. Любив оковиту. Коли Степан напивався, бив дружину. Чи то від побоїв, чи від смутку Марта померла.
Руслана, молодшого брата, забрала на виховання мамина сестра. А Роксолана залишилася з батьком. Невдовзі він привів у дім свою пасію. Тітка Люба злою не була, але разом з батьком прикладалася до пляшки. Коли напивалися, дико скандалили. То сусіди приходили втихомирювати, то дільничного викликали.
Якось під гарячу батькову руку потрапила Роксолана. Доньці добряче перепало. Коли Степан протверезів – просив прощення. Та ніхто не вірив у його каяття. Дівчинку вирішили прилаштувати на навчання в інтернат…
Роксолана гарно вчилася. Її вибрали старостою класу.
Тут діти не відкривали один одному душу. Не розповідали своїх родинних таємниць.
– Мені сумно за братиком, – поскаржилася Роксолана найкращій подрузі Тані. – А в тебе вдома хто є?
Таня пропустила запитання повз вуха.
Колись Роксолана дізнається, що Танин батько двічі сидів у в’язниці. Перший раз за крадіжку. Вдруге, під час пограбування, разом зі своїм товаришем когось до смерті побив. А ще Таня зізнається подрузі у тяжкому гріху: вона бажала, щоби батько ніколи не повернувся з ув’язнення, хай би там згинув. Через нього з неї діти насміхалися. Їхньої сім’ї сторонилися.
Долі багатьох дітей в інтернаті скидалися на скромні окрайчики хліба: хотілося більше, але, як казала тітка Дора, що працювала в їдальні, «не положено, в нас ліміт». І за плечима цих дітей ніхто, крім їхніх ангелів, не стояв.
Вони вже були старшокласниками, коли Матвій запитав у Роксолани:
– Чого ти найбільше хочеш?
– Червоні туфлі. На високих «шпильках». Дорогі. Імпортні.
– ???
– Мені здається, що дівчата й жінки, які носять гарні червоні туфлі, – щасливі.
– А я хотів би, щоб у мене була така сестра, як ти…
Вона сумно усміхнулася. Давно не бачила брата. Тітка його не привозить до батька. Роксолана скоро буде випускницею. А Руслан молодший на три роки.
…Роксолана мала адреси своїх однокласників. Після закінчення школи не хотіла втрачати з ними зв’язків.
…Роксолана закінчила медичне училище. Вийшла заміж. Але в шлюбі довго не прожила. Свекруха не любила невістку. Обзивала «обірванкою з інтернату». Налаштовувала проти неї сина. І раділа, коли сім’я розпалася.
Роксолана з Валеркою мріяли народити двох дітей: хлопчика і дівчинку. На жаль…
З братом також стосунки не склалися. Руслан роками не бачив сестри. Відвик від неї. Роксолана намагалася порозумітися з Русланом. Просила допомоги в тітки. Але та сказала:
– Ви не росли разом. Ви – чужі. І подякуй, що Руслан не претендує на частку квартири. Вона йому належить так само, як і тобі.
Батька доконала оковита. Роксолана після розлучення повернулася у родинне двокімнатне помешкання.
Убогу, заяложену квартиру допомагав доводити до пуття Матвій зі своїми товаришами. Матвій закінчив училище, працював будівельником.
Роксолана спілкувалася з Матвієм, Танею та деякими іншими колишніми однокласниками. Вони й далі поміж себе називали її «старостою». Як у школі.
Організовувала зустрічі випускників. Хтось приходив, а хтось не хотів згадувати свого безрадісного дитинства.
Бувало, під час зустрічей дізнавалася історії декого з однокласників. Вони були сумні, навіть трагічні. Через те діти колись ними не ділилися…
– Гарна ти, Роксолано, добра, чому вдруге заміж не виходиш? – запитувала Таня та інші дівчата.
– Уже набулася.
Так і жила сама. Була «швидкою допомогою» для дорослих колишніх однокласників. І порадити могла, і прихистити. Не в усіх доля рівно складалася, хоча життя навчило ще з дитинства долати різні труднощі.
…Роксолані та її однокласникам було поза сорок п’ять, коли почалася війна.
Зібрали на фронт Таниного чоловіка.
– В мене, крім нього, нікого нема, – ридала подруга. – Нам Бог навіть дітей не дав. Чому?! Ну, чому так?..
Подалися у добровольці двоє синів однокласника Андрія. Андрій картав себе, що не може воювати – накульгує, ногу в аварії пошкодив. Побивалася Андрієва дружина. Роксолана крапала обом заспокійливе. Втішала, як могла. Хоча розуміла: коли їй боляче, то що відчувають батьки?!
Прийшла повістка Матвієві.
– Буду своїх дівчат захищати, – сказав Роксолані.
В Матвія – дружина і донька.
– Бережи себе, шибенику. Досить колишніх «подвигів».
Матвій, бувало, то на дах школи вилізе. То на височенне дерево видряпався – кота рятував. Хотіли пожежних викликали, аби зняли звідти. То ще щось витворить. На захист хлопця ставав вчитель фізкультури і, водночас, зять директриси. Матвій брав участь у спортивних змаганнях – крос бігав. Грамоти отримував.
– Ти солодке любиш. Смаколиків приготувала. Візьми з собою.
Матвій подякував Роксолані за гостинець. Вона обняла його і мовила:
– Хотіла би мати такого брата, як ти…
…У шпиталь потрапив Танин чоловік.
Загинув старший Андріїв син.
Більше місяця нічого не чути від Матвія…
На ринку зустріла колишню свекруху. Та в’їдливо кинула:
– Чула, сама живеш. Може, й добре. Не маєш кого з фронту чекати. А Валерка встиг виїхати якраз перед війною. Я заборонила йому повертатися. Навіть, якщо помру. Не хочу, аби він ішов воювати. Хіба молодших нема? І, взагалі…
Роксолана не бажала цього слухати.
Вона має за кого молитися, за кого ставити свічки і кого чекати…
Немає коментарів:
Дописати коментар