Це було останнє Надине послання для Гордія. Він відкрив конверт, прочитав,
засміявся, кинув листа в шуфляду. Там лежало близько двох десятків подібних
філософських послань від невгамовного дівчиська.
Воно, дев’ятнадцятирічне створіння, вирішило вчити його, майже
тридцятирічного Гордого (так нарекли Гордія ще у школі), життя і пояснювати, що
таке кохання. Надя - його чергова захцянка. Чергова перемога. Вона ж напридумувала
романтичних байок і не дає спокою поважаному і обласканому жіночою увагою
їхнього містечка вчителю математики.
«Ви потураєте своїй самотності…» «Дівчинко, я не знаю, що таке самотність»,
- мовив сам до себе Гордій, очікуючи набагато старшу за себе «гостю», яка щедро
розраховувалася за його «увагу».
…Надя зустріла Гордія в магазині - приглядався до жіночих парфумів.
- Привіт, Гордію.
- По-перше, Гордію Івановичу. По-друге, між нами все закінчено. Як ти там
писала: «це омана… абстракція…» По-третє, я не самотній і душа моя відкрита. А,
по-четверте, не переслідуй мене.
- А по-п’яте, Гордію Івановичу, ви стане батьком. Ось
тільки не знаю: син буде, чи донька.
- Гроші на аборт дам, - спокійно мовив Гордій. - Будеш набридати, скажу, що
сама на шию вішалася. Пущу поголос, що ти - повія. Вилетиш з училища і станеш
посміховиськом на весь райцентр. Вирішуй, як вчинити. До речі, в області маю
друга-медика. Все організує на вищому рівні. Не в нашому ж «добропорядному»
містечку аборт робити. Не встигнеш за поріг вийти, як всі будуть в зубах
носити. І вдома нічого не кажи. Твій батько, сама знаєш, який характер має.
Порішить тебе і мене.
Незадовго до Нового року Гордій повіз Надю до друга-медика. Все відбулося
«на вищому рівні». На прощання лікар шепнув Наді: «Мушу попередити на всяк
випадок. Про дітей і не мрій. Краще виходь заміж за вдівця з придатком. І
знаєш, не тебе першу привіз сюди Гордий. От, жук…»
Наді хотілося заховатися в заметілі
від людей і світу. А ще більше хотілося померти. Вона не могла ні з ким поділитися
своїм болем. І від цього ставало ще гірше.
Батьки бачили, що з донькою щось коїться. Випитували причину.
- Втомилася. Семестр був важким, - пояснила.
- Може б ти поїхала до тітки? У Львові таке гарне
новоріччя. Відпочинеш. По магазинах побігаєш, - сказала матір і запитально
глянула на чоловіка. Без його згоди нічого в сім’ї не робилося.
Петро, хоч і був надто суворий, проте доньку-одиначку любив без міри.
Насупившись для годиться, поважно мовив:
- Збирайся, Надю. Завезу тебе до області на поїзд.
…Уперше не цікавили магазини, хоча батьки виділили щедру «субсидію». Зайшла
у старовинний храм. Свята Марія з немовлям на руках дивилася на Надю з тихою
печаллю. «Прости», - прошепотіла й розплакалася. Хтось поклав на плече руку.
Старенька черниця. На обличчі - вселенська смиренність. В очах - мудрість.
Темний одяг пропах ладаном. Слова жебоніли, наче тиха молитва:
- У тебе горе, дитинко? Когось втратила?
Надя вперше розповіла про свій гріх.
- Господь добрий, він прощає і навертає нас, грішних, на правильну дорогу.
Праведників нема на землі. Але ми можемо покаятися через молитви і добрі
справи.
- Як мені далі жити?
- З вірою. І слідувати за покликом серця.
Черниця благословила Надю і вклякнула перед образом Святої Марії. Може,
молилася за її, Надину, душу…
…Після закінчення училища хтось з одногрупниць пішов працювати в освіту,
хтось - готувався до іспитів у вуз, хтось - до весілля. Надя вирішила стати
черницею. Це ошелешило всіх. Красуня, модниця, одиначка у заможних батьків і
раптом… Було помітно, що Надя останнім часом змінилася. Але, щоб таке?..
Мати плакала. Батько мовчки ходив, стиснувши руки у кулаки.
- Я слідую за покликом свого серця, - мовила тихо, але твердо.
Петро зупинився. Щось подумав. І мирно, як на свій запальний норов,
запитав:
- Ти ж не забудеш нас? Правда?
…Мирське ім’я залишося у минулому житті. Її нарекли
Августою. Сестра Августа молилася, аби Небеса обдарували її такою ж мудрістю,
вмінням розуміти й розраджувати, як стареньку черницю зі львівського храму…
…Майже два десятки років сестра Августа служить Господу. І людям.
Подейкують, вона володіє дивним даром - зцілює душу. Прихожани шукають у сестри
Августи порад, розрад і ліку від зневіри. Кажуть: спілкування з нею приносить
полегшення.
А вона просто вміє розмовляти з людськими душами. Нанизує слова, немов
вервечку. Душі, наче втомлені ангели, причащаються її порадами і розрадами.
Здавалося, прості фрази, мовлені устами сестри Августи, скидалися на наївні молитви,
створені з людського болю, розчарувань, сподівань… А ще вона радила слідувати
за покликом свого серця. Як колись їй - старенька черниця.
…Сестра Августа упізнала цього чоловіка. Гордій. Поруч - хлопець років
тринадцяти. Мабуть, син. Він упізнав її також.
- Надю… - тихо мовив.
- Я - сестра Августа.
- Ти… ви тут через мене?..
- Що привело вас до монастиря?
- Син… Стьопка. Степан. Йому треба робити другу операцію. І з дружиною
біда. Після пологів потрапила до психлікарні. Відтоді хворіє. Хтось прокляв
мене… Допоможи… жіть… Мені сказали, ви можете. І простіть, що я тоді…
- Якби ж то можна попросити прощення в душ, яким люди не дозволили
народитися. Неприкаяні, нехрещені, без імен, вони витають поміж землею і небом,
шукаючи прихистку. Не знають дороги у сни. Плачуть, несповиті любов’ю і молитвами. Їхні сльози не дощами випадають, а болем.
- Що ж мені робити? - запитав Гордій.
- Молитися.
- Молитися? Лікарі наполягають на операції. Дорогій. А ви про
молитву… про якісь душі. Кажуть, ви маєте дар. Нічого ви не можете! Все це
слова. Нічого не варті слова.
- Чому ж ви прийшли сюди, якщо не маєте віри і покаяння? - запитала сестра
Августа.
- Я вірю… - тихо мовив Степан.
Сестра Августа поклала руку на худеньке хлоп’яче плече:
- Усе буде добре. Лише не втрачай віри. І не бійся операції.
- Операція буде? - кліпаючи очима, запитав Гордій.
- Колись ми привеземо сюди маму, - сказав Степан.
Сестра Августа кивнула головою і усміхнулася…
Немає коментарів:
Дописати коментар