Софія залишила своє авто на стоянці біля готелю й вирушила мандрувати містом.
Вона завжди так робила у вільний час. Залишала автівку, сідала в тролейбус чи
трамвай і каталася містом, куди приїжджала у відрядження.
Неподалік однієї із зупинок тролейбус тяжко зітхнув, скреготнув і... Водій
у скрипучий мікрофон оголосив: «Тролейбус далі не їде. Зіпсувався».
Пасажири збадьорилися. Почали нарікати на чиновників, спеку, свіжі й
задавнені болячки. А Софія пішла до водія запитати, як вибратися з незнайомої
вулиці.
- Я тут уперше. Скажіть, будь ласка…
- Софія?!
- Дмитро?!
Із колись гарного, ставного хлопчиська Дмитро перетворився у дебелого чолов’ягу. Волосся трохи посивіло. Очі стали холодними.
Обоє почувалися ніяково.
- Досі на мене ображена? - порушив мовчанку Дмитро.
- Не я ж за кілька днів від весілля відмовилася. Хоча… добре, що так
сталося.
- ???
- Недарма кажуть: усе, що робиться - на краще. Але тоді було боляче. Хотілося
провалитися крізь землю від сорому і людських пересудів.
- Мене життя також по голові не гладить. Може й, за тебе. Одна донька - і
та інвалід. Дружина працює вдома. Шиє, коли є змога. А я гарую. Після роботи в
гаражі гайки на чужих машинах кручу. Ти ж нівроку виглядаєш. Певно, добре
живеш.
- Все маю для щастя: чудову сім’ю, гарну роботу…
Софії хотілося допекти Дмитрові. Як він їй колись…
…Дмитрове і Софіїне села розділяв став. Люди часто, замість назви села,
казали: «Треба піти на той бік ставу» або «Узяв дружину з того боку
ставу».
- Гарна пара, - перемовлялися по обидва боки ставу.
- Дмитро до інституту збирається вступати. За Софією тягнеться.
- Тягнеться… за чужими спідницями. Кажуть, підгулює у райцентрі. Бачили з
якоюсь…
- Атож! Бачили! Вже й не можна ні з ким словом перекинутися. Він скільки
часу в райцентрі працює? Третій рік, здається. Знайомих має…
…До весілля залишилось зовсім мало. Господині мудрували над копченим,
печеним, вареним… Господарі - майстрували шалаші. Одного дня біля сільського
магазину зупинилася легківка. З авто вийшла незнайома жінка. На лавці сиділо
кілька місцевих пліткарок, то ж у них і запитала:
- Дмитро Іванишин тут живе?
- Тут, - дружно закивали головами молодиці. - А ви хто йому будете?
- Майбутня теща.
Очі пліткарок округлилися, наче блюдця.
- Може, ви, панунцю, не того Дмитра шукаєте. Наш скоро буде мати іншу тещу.
Весілля на носі.
- Лідо, вийди-но з машини, - гукнула незнайомка.
Із «Жигулів» ледве вибралася вагітна дівчина.
- Ось! Восьмий місяць Дмитрове дитя носить. А він голову іншій закрутив.
- Та ні, панунцю, із Софією Дмитро ще зі старших класів зустрічається.
- А що, ця Софія також вагітна?
- Ні! - хором відповіли молодиці.
- Ну, й добре, - полегшено зітхнула незнайомка. - Знайде собі дівка іншого
хлопця. Сідай, Лідо, в машину. Поїдемо зі сватами знайомитися. То де їхня хата?
Звістка митю облетіла обидва села. Софія та її родина не йняла віри.
- Романе, бери ровера і йдь до Іванишиних, - квапила чоловіка Софіїна
матір. - Може, хтось щось наплутав. Чи поговір пустив. Треба ж замороки перед
самою забавою!
На подвір’ї Іванишиних стояла чужа автівка. А
із-за сусідських тинів визирали цікаві очі.
Роман зайшов до хати. Побачив незнайомих чоловіка, жінку і вагітну дівчину.
Зрозумів: ніхто нічого не наплутав. Запитав, однак:
- Дмитре, це правда?
- Дядьку Романе, весілля не буде. Скажіть Софії…
Роман повернувся й подався геть.
- Ваша донька ще знайде… - кричала навздогін незнайома жінка.
…Господарі розбирали недобудовані шалаші. Господині підраховували чужі
збитки. На Софію в селі дивилися з жалем і перешіптувались поза спиною. Дмитро з
вагітною Лідою та її батькам поїхали до міста.
Небо трусило стиглі зорі у гарячі долоні літа. Вечір пахнув скошеними
травами. Софія сиділа на березі ставу - сьогодні мало бути її весілля. Сьогодні
вона мала бути найщасливішою на землі. Сьогодні їй нестерпно боляче…
Неначе якась невидима сила взяла дівчину за руку й повела до води.
Прохолода торкнулася ніг і душі.
- Доню! - крик Софіїного батька сполохав тихий вечір і всенький світ.
Роман вскочив у капцях у воду.
- Що ти задумала? Що?..
- Тату?!.
- Серце відчувало. Вело за тобою. Не смій брати гріха на душу. Дмитро не
заслуговує цього. Пішов на інші руки - Господь з ним.
- Не кажіть нічого мамі…
…Дмитрова дитина народилася хворою. Ліда з донькою часто потрапляли до
лікарні. Зрештою, обидві родини скинулися і купили Дмитрові й Ліді помешкання в
одному з обласних центрів, де є необхідна клініка. Другу дитину народжувати
боялися…
…Софія після закінчення навчання пішла працювати в турфірму. Там зустріла
свою долю - Олега. Тепер у них власний туристичний бізнес. Двоє синів. Щастя і
достаток у сім’ї…
- Софіє, ти надовго сюди приїхала?
- На два дні.
- То, може, б ми того… пізніше десь зустрілися. Згадали б старе…
- Навіщо? Старе залишилося в минулому.
- Тут неподалік є кнайпа. Можемо зараз піти… А тролейбус…
-… далі не їде. Вимушена зупинка. Як у житті. Бувай, Дмитре.
- Звернеш наліво. Там їздять автобуси і тролейбус номер…
- Дякую. Хай тобі щастить!
Софія усміхнулася, махнула рукою, наче дівчисько, зістрибнула з підніжки
тролейбуса і… звернула направо.
Дмитро з досадою дивився услід своїй згубі…
Немає коментарів:
Дописати коментар