- Вже нічка. Треба спати. Сон відганяє хвороби від діток. А я розповім тобі
щось дуже цікаве. Колись я зустріла казку…
…Оксана і Тетяна були зведеними сестрами. Оксана - старша, Тетяна -
молодша. Теплих стосунків між дівчатами не склалося. Та й різні вони були.
Оксана - мовчазна, вродою не вирізнялася. Таня - гарненька, весела
щебетушка.
Коли дівчата підросли, матір одягала свою Оксану краще. Хвилювалася, аби в
дівках не засиділася. І тихо заздрила падчерці, за якою мало не з молодших
класів хлопці очима стріляли.
Коли почала дівувати Таня, мачуха Люська сказала чоловікові:
- Буде так: спершу моя Оксана вийде заміж, а потім…
- А що, Тетянка хлопця має?
- Я просто сказала, як повинно бути.
Минав час, але ніхто Оксану заміж не кликав. Село рахувало їй роки. Люська
злилася.
Десь почула, що в сусідній області живе ворожка, яка не одній дівці
допомогла заміж вийти. Подумала: а чому б Оксану до неї не спровадити?
- Не поїду я, мамо, - впиралася донька. - По-перше, не вірю в жодні чари.
Байки то все. А, по-друге, не маю бажання сама в дорогу вирушати.
- То візьми з собою Таньку.
- А їй все це навіщо? Вона й без того від кавалерів відбитися не може.
- За компанію нехай їде.
Таню впрошувати не довелося. Дівчина ніколи не бачила ворожок. То ж було
цікаво. Та й хотілося, аби Оксана врешті особисте влаштувала.
- Ти, доню, того… не ворожи собі, - шепнув перед дорогою Тані батько. -
Гріховна це справа. Як на долі написано, так і буде.
- Добре, тату.
Ворожка жила в старій хаті під лісом. Їй було, мабуть, літ під сотню, або й
більше. Перед тим, як узятися за своє ремесло, запитала в Оксани:
- Ти змогла б відмовитися від найдорожчого, аби отримати те, за чим прийшла?
- А найдорожче - це що?
- У кожного воно своє.
- У мене нема багатства. То й немає від чого відмовлятися.
Ворожка окинула Оксану дивним поглядом. А Тані сказала вийти з хати.
Дівчина трохи засмутилася, що не побачить, як відбувається ворожіння. Але розуміла:
це ж не над її долею чаклують.
Ось і скрипнули двері. На порозі з’явилася задоволена Оксана.
- Йди-но сюди, - покликала ворожка Таню.
- Ні, ні… я лише з сестрою… я не хочу…
- Не бійся, не буду тобі ворожити. Просто, хочу запитати те ж саме, що твою
сестру. Чи відмовилася б від найдорожчого, щоб стати щасливою?
- Бабусю, хіба можна бути щасливою, втративши найдорожче? - запитанням на
запитання відповіла дівчина.
Здавалося, вицвілі очі старої набрали сіро-зеленого окрасу і в них майнула тінь
усмішки.
- То що там з Таньчиним щастям? - нетерпляче поцікавилась Оксана.
- Воно знайде її, - мовила ворожка.
Залишивши поросле споришем подвір’я, Оксана полегшено зітхнула:
- Ну й, карга! Якби така приснилася, перелякатися можна.
- А я колись розповім своїм дітям, що зустріла живу казку, - усміхнулася
Таня…
…Оксана невдовзі вийшла заміж. Петро - хлопець із сусіднього села - і не
бідним був, і вдачу добру мав. У селі дивувалися: що він у ній знайшов? Але, як
кажуть, любов зла…
А вона справді виявилася зла. Петро був гарним чоловіком. Усе до хати
старався. Дружину поважав. Дітей дуже хотів. Оксана ж первістка не виносила.
Друга дитина мертвою народилася. Невідомо, чи зможе завагітніти втретє,
попередили лікарі.
Тоді й згадала молода жінка слова чаклунки про найдорожче. Вона отримала те
що хотіла - заміжжя. Але втратила дітей. Значить… Петро не її суджений. У
чиєїсь долі забраний.
Потай від чоловіка поїхала в сусідню область. Але не застала ворожки.
Померла, сказали люди.
…Господиня, у якої Таня винаймала в місті квартиру, затримувалася. Хоча
дуже просила наперед розрахуватися - гроші на ліки потрібні. Тані треба було
піти в магазин. Новий шеф Андрій Ігорович вимагав від усіх дрес-код. То ж
мусила змінити зручні джинси й кофтинку на діловий стиль. А під вечір хотіла
поїхати додому. Влітку в селі багато роботи.
Після зустрічі з господинею поспішила до торгового центру. Біля одного з
відділів на неї буквально налетіло дівчатко з радісним вигуком:
- Мама! Я знайшла маму!
Слідом за малою з’явився… новий Танин шеф.
- Ой, перепрошую, - мовив розгублено. - Просто, ви схожі на Соломійчину
маму.
Розчарована дівчинка зібралася плакати.
- Соломійко, давай, попросимо тьотю Таню, щоб допомогла нам пошукати…
е-е-е… іграшку… Так, нам треба гарну іграшку.
Пізніше Таня дізнається, що колись її шефа залишила з крихітною донькою
дружина. Зустріла багатого старшого чоловіка. Розлучилася. Відмовилася від
дитини і гайнула з новим благовірним у столицю.
Андрій найняв для Соломійки няню. А сам працював, розвивав свою фірму.
Донька і робота стали сенсом його життя…
Вони купили смішного білого зайчика в жовтій льолі. Повеселіла Соломійка
махала тьоті Тані на прощання рукою. А шеф дякував за допомогу і вибачався, що
забрав у неї час. Тоді він не знав, що ця зустріч подарує йому кохання і щастя,
а Соломійці - маму...
…- Казка жила в хатині під лісом. Була стара-престара. Вміла чарувати. А
тисячу років тому вона…
Соломійка позіхнула. Закрила очі. Засинала…
Таня поправила ковдрочку.
Історію про казку дослуховував маленький братик, який скоро прийде у світ…
Немає коментарів:
Дописати коментар