Пам’ятаєш?.. Ти вірила: кохання - це дивовижний птах, який в’є гнізда під стріхами людських осель і не відлітає у теплі краї. А він зірвався пізньої осені, злетів у промоклі небеса і загубився серед холодних зір.
Вітер рвав на клапті слова. Прозоро-блакитне, остуджене повітря тулилося до сонячних промінців. Із дерев жовтими слізьми скапувало листя. І плакала твоя душа…
Пам’ятаєш?.. Ти дослухалася до кроків, сподіваючись, що Він повернеться. Але це був шалений танок різнобарвного листя…
Пам’ятаєш?.. Щось наспівувало верхів’я дерев. Вечір кутався в плащ, витканий із туману. Твої надії танули, мов умираючий лебединий сміх. Твоє кохання украла інша…
…Ти зустріла Його випадково. Відтоді облетіло стільки листопадів… Він був схожий на втомленого птаха. Ти - була його загубленими крилами…
Немає коментарів:
Дописати коментар