Катя сумно усміхнулася. Вона ще не сказала своєму матеріально забезпеченому
залицяльникові, що розлучена, виховує маленьку доню, винаймає крихітну
однокімнатну квартиру, заочно вчиться в інтитуті, а після роботи, вечорами, в’яже
на замовлення шалики, светри та іншу всячину. Лише між іншим запитала, чи він
любить дітей. Максим сказав, що мріє про доньку й сина, а зараз допомагає
одному з інтернатів, де працює його сестра.
На побаченнях не затримувалася. Вигадувала різні причини. Насправді ж,
потрібно було забрати малечу від подруги, готуватися до сесії, закінчити в’язання.
- Ти б розповіла нарешті Максимові про доньку, - радила подруга. - Сашка
йому сподобається. Вона схожа на ангелятко.
- Я хочу їх познайомити. Але… не знаю… передчуття якесь, чи що…
…Максим запросив Катю поїхати у вихідні в сусіднє місто. Він там вчився. А
ще це місто восени дуже гарне і роматичне. Можуть заночувати в готелі.
Погодилася. Хотіла попередити, що буде не сама. Передумала.
Максим припаркував своє авто біля її під’їзду. Нетерпляче поглядав на годинника. Катя запізнювалася. Він не знав номера
її квартири. І ось вона вийшла з маленькою дівчинкою. Малеча сміялася,
стрибала. Разом із нею підстрибувала мініатюрна в’язана сумочка і помпон на беретику.
- Максиме, знайомся. Моя донька Сашка. Я не сказала тобі раніше… Вибач, вийшло
несподівано...
- Справді, несподівано… Хм, донька… Тепер я розумію, чому ти постійно
поспішала. Чоловік також є? Ще одна несподіванка?
- Був. І до речі, я тут винаймаю квартиру. І…
- Зрозуміло. Пізніше поговоримо. Можливо…
Завів автівку. Поїхав.
Побачилися через кілька днів.
- Пробач, що я тієї суботи так різко… Я подумав… нам немає сенсу
зустрічатися. У тебе донька. Колишній чоловік.
- …і найняте житло, і заочне навчання, і підробітки.
- Чому ж ти так рано заміж вийшла? Чужа дитина - це… не просто. Розлученим
жінкам, та ще й… хм… без приданого, важко особисте влаштувати.
- А в мене є придане - Сашка! І ми дамо собі раду. Їдь, Максиме.
Вітер шарпав за поли пальта. Небо заволокло хмарами. Осінь заплакала
холодним дощем. І Катини очі заволокло слізьми.
- Для когось осінь - золота, - шепотіла сама до себе Катя. - А для мене…
Чоловік зрадив її також восени. Його нова пасія - донька чиновника. Сашці тоді
виповнилося півтора року. Свекруха про походеньки сина повчально мовила:
чоловіків треба вміти тримати біля себе.
- А як же дитина? - запитала Катя.
- Діти - справа наживна. Сашка виросте - зрозуміє. Помилився він… з тобою.
Невдовзі чоловік, свекруха і їхня квартира стали колишніми. Довелося винайняти
житло, бо вдома, у двокімнатній «хрущівці», - батьки і двоє молодших
братів.
...Після закінчення інституту відвела доньку до батьків і подалася на заробітки.
Закордоном їй, молодій, симпатичній, тамтешні чоловіки пропонували кохання і
півсвіту на додаток. Наслухалась про ціну тієї закоханості. Ще й особисте
боліло. Працювала, мов навіжена. Заробляла на квартиру і придане для доньки…
…Ріелторка, однокласниця, підшукала гарне двокімнатне помешкання. Поруч
парк, супермаркет, зупинка. Будинок добротний, цегляний. Батько, у минулому
будівельник, пообіцяв зробити ремонт. Мама просила залишитися вдома, мовляв, і
тут можна якусь роботу знайти. Та й донька. Але Катя поверталася на чужину…
…Сашка стала дорослою. І Каті вже сороківка. Тепер у неї дві квартири. Одна
- для себе, інша - придане для доньки. І доля в бізнесі: подруга з чоловіком -
підприємці й вона вклала гроші. Має дозвіл на роботу і проживання закордоном. Закінчила
курси дизайнерів. І тепер, не за дешево, фантазує над комфортним облаштуванням
помешкань для вибагливих європейців.
…Ностальгія. Від неї у Каті був тільки один лік - поїхати додому. Влітку
місяць провела з рідними. Але хіба це багато? І думки різні в голову лізли.
- У вас все гаразд? - запитала Сашку під час Інтернет-спілкування.
- А що має трапитися? В університеті все нормально. Заміж ще не збираюся. Бабуся
замучила запитанням, чи ти з кимось зустрічаєшся. Мамо, зізнайся: маєш
залицяльника? Ти ж класна. Обіцяю зберегти таємницю.
- Якщо матиму, дізнаєшся першою. Вдома справді все добре? Всі здорові?
І все ж вирішила під кінець осені поїхати додому. Хоча б на тиждень-два…
- Не повіриш, кого я бачила, - зустрівшись, сказала подруга. - Максима!
Нема колишнього шарму. З бізнесом не склалося. З особистим також. Одружений.
Дітей не має. Благовірна то його залишає, то повертається. До речі, він живе
неподалік від тебе - на сусідній вулиці. Купив там квартиру. Будинок продав,
щоб розрахуватися з боргами. Зараз працює охоронцем на якісь фірмі. Про тебе
запитував. Усе йому виспівала! Хотів би побачити тебе.
- А я його - ні.
…Катя вийшла з супермаркету. Рано стемніло. Почався дощ. Сильний вітер не
давав розкрити парасолю.
- Пані, вам допомогти? Катя?! Майже не змінилася!
- Привіт, Максиме.
- Твоя подруга казала, що ти закордоном.
- Я можу приїжджати тоді, коли захочу. А ти як?
- Аби не гірше. Це правда, що ти досі незаміжня?
- Запитання не ввічливе, але відповім: так.
- Добре, що ми не розминулися. Може… варто спробувати все спочатку? Я
помилився тоді…
- Розлученим жінкам важко влаштувати особисте. Але я маю придане. Тому, не
все втрачено.
- Ось ти про що. Не думав, що ти злопам’ятна.
- Знаєш, як кажуть? Жінки - не злопам’ятні: вони бувають злі і
мають гарну пам’ять.
Максим дістав візитівку, на якій закреслено «директор підприємства» і
робочі номери телефону.
- Тут мій мобільний. Може, подобрієш, набереш…
Вітер вивернув парасолю. Жбурнув жменю холодних крапель в обличчя. Пригадала,
як розповідала колись маленькій Сашці: «Небо збирає сльози, а потім виливає їх
дощами. Осінніми, затяжними… Дощі крадуть у коротких днів шматочки часу…»
Вимоклий, простуджений вечір темними циганськими очима зазирав у жовті
квадратики вікон. Катя поспішала додому: до тепла, до Сашки. Колись вона любила
осінь… І чоловіка, який розгублено дивився услід…
Немає коментарів:
Дописати коментар