На душі - зле. Ні, ще гірше. Плакати - зась. Не тому, що «залізна леді» чи створена з іншого вогнетривкого, антикорозійного матеріалу. Просто, від сліз набрякають повіки, а під очима - мішки-синці. Для жінки такий чарівний «макіяж» не бажаний.
Щоправда, жіночі сльози творять дива. Одна з моїх знайомих «все дістає» завдяки сльозам. Особливо, коли треба в чоловіка випросити «якусь копійку» на дрібничку, «без якої не може обійтися жінка, яка себе поважає». Соньчин чоловік трохи скупуватий. Але на жіночі сльози у нього вроджена алергія. Сонька виявила цей діагноз із перших днів подружнього життя.- Чим ти набряки з очей знімаєш? - запитала в Соньки. - У тебе ж постійні «опади».
- Чаєм «Ліптон». Прикладаю, тримаю…
- А іншим можна?
- Кажуть, цей найкращий.
Для Соньки слово «кажуть» - неабиякий авторитет.
…Отже, на душі зле. Смикнуло ж послухати вранці гороскоп. Диктор щасливим голосом розповідав: «Сьогодні майже у всіх знаків зодіаку виникатимуть проблеми різного характеру».
Задзвонив телефон. Сонька. Мабуть, віщування починають справджуватися.
- Слухай, - без «доброго дня» чи «привіту» почала Сонька, - скільки коштує кімната страху?
- Ніскільки!
- Не може бути! Це ж - чеський…
- Що чеське?
- Та цирк! Цирк! Розумієш? Там є кімната страху. Скільки?..
- Сонько, кімната страху - це наше життя. Я не цікавлюся чеським цирком.
Сонька поклала слухавку. Образилася. На щастя, це в неї швидко минає.
Поїздка на роботу у «соціальному» автобусі виявилася чимось на кшталт «передпокій кімнати страху». Переді мною з двома величезними і важелезними сумками в клітинку, які я називають «смерть колготам», зайшла невизначеного віку пані.
- Посвідчення! Друга група! - це до водія.
- Тут мій чоловік сидить, - це до мене.
Пані безцеремонно вмостилася на двох стільцях і гукнула:
- Васю, чого коло дверей товчешся? Йди, сідай…
Вася «чемно» мене посунув і сів на «своє» місце. Мені ж нічого не залишилося, як обуритися: мужчини так не чинять.
- А він не мужчина! - запротестувала пані.
Автобус дружно зареготав. Через кілька зупинок пані з граційною легкістю виволокла з автобуса свій вантаж. Вася скромно вийшов після неї. Таки не мужчина…
На цьому «проблеми різного характеру» не закінчилися. Зателефонувала знайома із далекого зарубіжжя. Майже рік її не чула. Але й так добре, що далася чути.
- Що нового? Ти знаєш, що Люська (наша спільна знайома) вступила в якусь секту? Навіщо? Аби виїхати! Вже документи готує.
- Люська в секті? Ти нічого не переплутала?
- Ну, може це якось по-іншому називається. Але вона вже на чемоданах сидить…
Забувши запитати про мої справи, у слухавці пролунало:
- Бай! До зв’язку!
Після роботи пішла на шопінг. Люблю гарні речі. А хто їх не любить? Останнім часом деякі жінки ходять у магазини знімати стрес, інші - його там дістають.
Ах, який костюм! Який фасон! А колір… Подумки приміряю на себе цей шикарний витвір мистецтва. Взуваю модельні туфлі, що красуються поруч з не дермантиновою сумочкою. Під звуки шансону «кайфуем, сегодня мы с тобой кайфуем…» відчуваю себе королевою.
- Завузький, правда? - хтось торкає мене за плече і повертає до реальності.
«Мій» костюм ледве дихає на пухкенькій молодичці.
- Якби більший розмір…
- На жаль, - розводить руками молоденька дівчина-продавщиця. - А на вас він якраз.
Я роблю у відповідь вираз обличчя, мовляв, не те, що шукаю. А на душі зле. У мене гарна фігура, а в пухкенької пані - гроші. А толку?
… Я вже вдома. Завтра свято. Здалося б килимок витріпати. Звичайно, у мене є пиловсмоктувач. Але…
- За що ви його так? - жартують чоловіки, які з ранку до вечора або «козла» у дворі забивають, або на життя нарікають.
А я з усієї сили луплю килим. Згадую свої негаразди і луплю, луплю, луплю…
Північ… «Проблеми різного характеру» залишилися у вчорашньому дні. Я не слухатиму більше гороскопів. Я… Невже плачу? Що ж трапилось з моєю залізобетонною витримкою?Засинаючи, втішаю себе тим, що десь повинен бути пакетик «Ліптона».
Немає коментарів:
Дописати коментар