Весілля для… молодого

- Гірко! - гукали гості. І молодим справді було дуже гірко. Особливо, нареченій. Наталя чекала, коли нарешті закінчиться це пекельне весілля.

- Пробач, - прошепотів Назар під час поцілунку.

Не про таку забаву вона мріяла.

- Вітаємо тебе, сину! - від тосту батьків нареченого віяло холодом.

Про Наталку жодного слова. Вона була зайвою на власному весіллі. І її батьки також. Більше гостей з боку нареченої не було. Навіть рідного брата з дружиною.

…Коли Назар сказав матері, що хоче одружитися з Наталею, то почув:

- Жартуєш? Не пара вона тобі!

- Чому?

- А ти не розумієш? Твій батько і на нову хату заробив, і на машину, і… А ті інтелігенти до чого доробилися? До двокімнатної квартири в «панельці» і недобудованої дачі?

- Мамо, не всі ж заробітчанами можуть бути. Ви також з Америки повернулися.

- Так, повернулася, аби тебе, бовдура невдячного, виховувати. Зате батько більше десятка літ для тебе старається. Поглянь довкола. Скільки гарних, заможних дівчат є, а ти… Мати Аліски Іванишиної з Італії не вилазить, а батько - з Іспанії. А в Оксанки… 

- Хіба Наталя не гарна?

- Наталя бідна!

Назарів батько працює в Штатах водієм-далекобійником. Платню має добру. А ще скуповує на «сейлах» різноманітні речі й висилає додому. Там купує за дешево, тут дружина продає дорого.

Назарів вибір для батька також став всесвітньою катастрофою.

- То я тепер маю працювати на твоїх голодранців? - запитав сина під час розмови через Інтернет.

…Після того, коли Назар з Наталею подали заяву на одруження, мати сказала:

- Що ж, мусимо з батьком погодитися на твій шлюб. І весілля справити. Але за однієї умови: ми не хочемо бачити на забаві родичів і друзів тої твоєї…

- Як це?!

- А ось так! Батьки хай приходять. І все! Це - наше весілля. Якщо хочуть, хай влаштують своє.

- Що люди скажуть, мамо?!

- …Що ти привів до хати голоту!

Наталка не йняла віри почутому.

- Назаре, а як же мій брат? Хрещені? Родичі? Друзі? Як я їм маю пояснити?

- Чесно? Не знаю…

Від такої новини Наталчині батьки були в шоці.                        

- Не по-людськи це, - з болем сказала матір, яка у дитсадочку навчала чужу малечу бути добрими, щирими, чемними. - Весілля для молодого, чи що? 

Батько - учитель історії, по-філософськи мовив:

- Світ і не такі маразми бачив.

…На весіллі з Наталчиними батьками ніхто з гостей, крім молодих, не спілкувався. Коли тамада запросив їх до тосту, сваха демонстративно встала й вийшла.

- Будьте щасливі, дорогі діти, - крізь сльози бажала Наталчина матір. - Хай Господь благословить вас і ваше кохання.

- Оберігайте і шануйте один одного, - додав батько. - Гарної вам долі. Світлої дороги в життя…

- Гірко! - вигукнув тамада.     

Гірчило шампанське. І погляди гостей нареченого. І цей нескінченний день…

- Може, треба було відмовити доньку від того весілля? - прошепотіла до чоловіка Наталчина матір. - Вони ніколи не змиряться… не будуть її любити.

- Головне, аби Назар любив. Йому жити з Наталею, а не їм.

- Тяжко мені…

Майже ніхто з гостей не запрошував до танцю молодої. Лише діти веселилися з Наталкою. Вони не розуміли інтриг та підступів дорослих.

Назарів батько розповідав дорогим гостям про Америку, про гарні тамтешні дороги, які об’їздив уздовж і впоперек. Як трусився над кожним заробленим доларом для єдиного сина. І про те, як жалкує, що не така невістка дісталася. Мати витирала уявну сльозу. А гості скрушно хитали головами. 

- Де молоді жити будуть? - запитав хтось.

- Ще не встигли розвалити старої хати. Хай там газдує невісточка, - злісно відповіла «добра» свекруха. - Правда, хата порожня. Зате, не з лободи. 

Гості зареготали.

Бабця молодого підійшла до Наталчиних батьків.

- Не був мій Олесь колись таким недобрим і скупим. Заробітки його зіпсували. Люсьці, невістці моїй, світа мало. А колись сама без приданого до нас прийшла. Але ми з покійним чоловіком на те не звертали уваги. Бо й самі з бідності викарабкалися. Назар має гарну вдачу. Аби не зіпсувався, дав би Бог. І, знаєте, молоді можуть жити зі мною, якщо захочуть. Я сама залишилася після смерті чоловіка. Хата добротна. Із села до міста - рукою подати. Та й Назар - мій єдиний внучок.      

…Весілля наближалося до завершення. Підпилий Олесь підійшов до молодих:

- То куди ти своє нещастя поведеш? - запитав у сина. - В наш дім? Я ж для тебе страюся. Кручу там баранку. Думав і тебе в Америку забрати. Але, якби ти щось путнє знайшов. А воно - пси-хо-лог! Ха-ха! Інтелігенція…

- Не воно, тату, а Наталка, моя дружина. Затям це!

- Як то жартують? Запишу хату на кота. А-а-а, в нас кицька. Значить, на кицьку.      

У Наталки потекли сльози.

Назар дістав мобілку. Викликав таксі. Посадив у машину наречену, її батьків і сам сів. Назвав Наталчину адресу.

- Подарунки забери! - гукнув услід батько.    

- Наша родина дарувала, в нас все і залишиться, - смикнула за руку чоловіка Люська.

Хтось із гостей затягнув: «Чого, козаче, сумний ходиш…».

А де троє - перші ягоди журби…

«Там, де двоє - там весілля, а де троє - перші ягоди журби…» Це про неї, Христину, пісня. Тільки не подруга - рідна сестра зруйнувала її долю. Була Христина коханою, а стала третьою зайвою…   

…Колись прочитала: щасливий той, хто народився восени - він уміє кохати. «Це про нас зі Славком», - подумала. Бо обоє - Христина і Славко - народжені цієї пори року, і перше їхнє побачення - осіннє. І заміж хотіла вийти восени. У магазинах подумки приміряла весільні сукні й щастя заміжньої жінки.

Молодша сестра Наталка потай заздрила старшій: закохала у себе найвродливішого хлопця з їхнього містечка. А чим Христина ліпша від неї? Добре серце має, всіх шкодує, всім хоче допомогти. І що з того? Ось вона, Наталка, містечковий конкурс краси виграла. Парубки в’язи скручують, коли йде вулицею. І тільки одному байдужа її врода - Славкові. І не старша сестра, а вона, - татова й мамина улюблениця.

Наталка не раз напрошувалася піти разом із сестрою та її коханим на каву, концерт, або просто прогулятися містечком. Трималася гонорово й виклично. Усі повинні бачити й розуміти: цей хлопець личить саме їй.

- Пильнуй, Христино, свого Славка, - застерігала подруга Віка. - Твоя сестричка-вертихвістка око на нього поклала.  

- Наталка - не подарунок, але таке в голову не прийшло б. Мама бачить її замужем за олігархом місцевого розливу, як мінімум.

…Того літа відпустку Христина змушена була провести в селі. Бабуся зламала ногу. На сімейній раді вирішили: спершу поїде доглядати стареньку старша внучка. А потім хтось інший.

- Ми збиралися заяву подавати зі Славком. Може, хай Наталя зараз поїде в село. А я пізніше її зміню.

- Ще встигнете із заявою, - заперечила матір. - Візьмеш додаткову відпустку за власний рахунок. Якщо треба, домовлюся. Не така вже й пильна твоя робота в бібліотеці. А Наталці треба відпочити. Щойно сесія в дитини закінчилася.

Бабуся - татова мама, - жила в іншому кінці області. Христя збиралася нехотя. На душі чомусь було неспокійно.

…У перші дні Славко телефонував кілька разів на день. Потім почав посилатися на зайнятість. Віка ж розповідала, що бачила Наталку зі Славком у кав’ярні, в парку. А мама «продовжувала» Христинину відпустку.

Ніхто з домашніх до села так і не приїхав. Домовилися: надалі доглядатиме стареньку сусідка. За плату.

…Христя повернулася після полудня. Батьки на роботі. Наталки вдома також не було. З подивом помітила на своєму ліжку крихітні дитячі речі.

Невдовзі прийшли мама з Наталкою. 

- У когось з нашої родини поповнення? - запитала.  

- Поки що ні, але… - мовила мама, опустивши очі. - Розумієш… Тут така справа…

- Та кажіть вже, як є, - перебила Наталка. - У нас зі Славком буде дитина. Поки тебе не було майже два місяці, ми… покохали одне одного. З весіллям вирішили не баритися. Потім живота буде видно. А я собі таку сукню вибрала! Супер! І, до речі, в невістки не збираюся. Славко прийде жити до нас. Але ти, сестричко, оминай мого чоловіка десятою дорогою. Зрештою, наш будинок має два виходи. Доведеться тобі перебратися в іншу кімнату. Ти ж не проти щастя для молодшої сестри?

Рішення прийшло миттєво:

- Я повертаюся до бабусі.

- А робота? - запитала мама.

- Щось знайду. Від села - до райцентру - менше кілометра. Добиратися не важко. Основне, нічиєму щастю не буду заважати.  

- Хоча на весілля приїдь. Бо що люди подумають?

- Вони вже все, що мали, подумали.

…Бабуся вмовила, аби внучка поїхала на забаву. Христя ж не знала, як пережити ці дні.

- Я тебе попереджала, що та вертихвістка нерівно дихала до Славка, - мовила при зустрічі Віка. - Ти б перед оказією щось заспокійливе випила. Маю валер’янку болгарську. Слухай, а Наталка точно вагітна? Може, дурить. Вона може.

- Вагітна.

- Славка бачила? Що він каже? Як же так вийшло?

- Не бачила й не хочу. І якби не весілля… А як вийшло?.. Це вже немає значення.  

- Ну й, мелодрама у вас. Наче в мексиканських серіалах.

…Молоді були неймовірно гарні. Мов з картини. Але гості дивилися не на них - на Христю. Перешіптувалися. А вона шкодувала, що не взяла у Віки болгарської валер’янки. Може, справді легше стало б… 

…В одній із телефонних розмов мама сказала, що Наталка зі Славком очікують сина. Хресною буде Наталчина подруга-одногрупниця, а хресним - Славків двоюрідний брат.

…Пологи в Наталки почалися передчасно. Маля народилося кволим. Потрібен був особливий догляд. 

…Після весілля Наталка з сестрою не спілкувалася. Христина кілька разів набирала номер її телефону, але ніхто не відповів. І ось нарешті дзвінок від сестри. Звинувачувала лікарів і весь світ у своїх негараздах. Нарікала на чоловіка, що приділяє їй мало уваги, затримується на роботі, не цінить її вроди. З дитиною - вона майже завжди сама. 

- Як бачиш, Славко - невелика для тебе втрата, - мовила Наталка. - До речі, як твоє особисте? Маєш хлопця?              

Христя не хотіла зізнаватися, що до неї залицяється син місцевого фермера. Щоб не наврочити: бо хтозна, чи сестра не виявить бажання з ним познайомитися, а заодно, й закохати в себе.