-
Відпускай… відпускай… - шелестіло жовте листя, бавлячись з вітром.
Силует
колишньої дружини зник на доріжці у парку, що повернула праворуч.
-
Осінь в капелюшку, повернися, - благав чоловік.
…Ксеня
любила капелюшки. Ще школяркою побачила у модному закордонному журналі моделі у
цих вишуканих головних уборах. Примірила подумки. А потім приміряла капелюшок у
магазині. Із дзеркала на неї глянула інша дівчина - загадкова, доросліша. Ксеня
усміхнулася собі й капелюшку…
…Після
школи влаштувалася у своєму містечку листоношею. Її запитували, чому не вступає
вчитися.
-
Батьки хату добудовують. Рік-два попрацюю. Та й заочно навчатися можна.
На
першу зарплату купила сірого капелюшка. Колір так собі… Але це був її розмір.
-
От, яка модна в нас листоноша, - жартували на вулицях, куди Ксеня носила пошту.
У
дівчину в капелюшку закохався Остап. Приїхав з обласного центру на гостини до
родичів й побачив молоденьку листоношу.
-
Тітко, до вас прийшла осінь в капелюшку, - пожартував, коли дівчина попросила
покликати Василину Матвіївну.
…Остап
зачастив до родичів. Насправді ж, йому подобалася Ксеня. Більше року їздив на
побачення. Потім дівчина вступила на заочне навчання в інститут - на історичний
факультет.
-
Доки будеш кататися туди-сюди? - запитувала тітка. - Вже короваю хочеться…
Після
одруження молодята жили у квартирі разом з батьками нареченого. Не минало й
дня, аби свекруха не «вчила» невістку, як потрібно догоджати її синові,
готувати, прибирати. І коли Ксеня поскаржилася Остапові, той мовив:
-
Мамі видніше.
-
Тому твій тато не знає, де лежать виделки і ложки. Жінка не повинна бути
обслуговуючим персоналом. Ось моя мама…
-
Поки що ти живеш із моєю мамою, - різко кинув Остап.
Коли
народилася донька, свекруха вчила, як доглядати малечу. На її переконання,
Ксеня все робила не так.
Потім,
коли мала підросла, свекруха почала налаштовувати внучку проти матері.
-
Бачиш, Марічко, в інших дівчаток мами модні, красуні, а твоя дівоцькі лахи
доношує.
-
Бо я свою зарплату Остапові віддаю. То на те йому треба грошей, то на се…
Ксеня
й не зогляділася, як перетворилася з симпатичної дівчини в сіру мишку. Точніше,
в руду. Зате чоловік цвів і пахнув. І донька з радістю йшла гуляти з татом. А
мами… соромилася.
-
Якась ти притлумлена життям, - вичитувала Ксеню подруга на роботі. - Скоро сама
перетворишся в музейний експонат. Тобі ж лише тридцять п’ять минуло. Фігуру
маєш на заздрість молодим дівчатам…
Ксеня
зітхнула у відповідь. Її зарплата вже «розписана» наперед. Донька хоче нову
взувачку, чоловік - телефон. Їй, як каже подруга, все за залишковим принципом.
Але в залишку завжди нулі.
Одного
разу донька «прибила»:
-
Мамо, я не хочу, щоб ти приходила на мій випускний. Будуть тато з бабусею. У
вас там в музеї всі такі несучасні?
А
потім в житті Остапа з’явилася Оксана. Про чоловікову коханку Ксеня дізналася
тоді, коли він вирішив переселитися у заміський будинок своєї пасії.
-
Я буду жити з татом, - заявила Марічка. - І до речі, тато з тобою розлучається.
А-а-а, ти ще не знаєш «новини». Оксана стильна, багата, личить татові.
-
Я ж твоя мама, - видихнула Ксеня. - Як ти так можеш?
-
Ти завжди була… куркою. От і сиди в своєму гнізді.
Чоловік
з донькою перебралися до Оксани. Згодом свекруха заявила Ксені:
-
Подумай, де жити будеш. У мене тепер інша невістка. А я не можу її навіть в
гості запросити, бо ти тут крутишся. Словом, шукай собі хату.
…Подруга
поселила Ксеню на своїй дачі. Благо, будиночок опалювався. Та й до міста менше
кілометра. Жінка гадала, як поїхати закордон, аби заробити хоча б на
однокімнатну квартиру. Повернутися до батьків не могла: там жив молодший брат з
дружиною і трьома дрібненькими дітьми.
Стягнулася
з грішми, щось батьки підкинули, трошки подруга позичила і правдами-неправдами
потрапила на береги Туманного Альбіону. Прибирала чужі помешкання. Вчила
англійську. У вільний час, якого було небагато, ходила в місцеві музеї. Дуже
сумувала за своєю роботою.
В
одному з музеїв відкривалася виставка картин внука емігранта з України.
Художник їздив на батьківщину своїх дідів-прадідів і створив галерею полотен.
Дивлячись на афішу, Ксеня відчула шалену ностальгію. Вирішила: мусить піти на
виставку. Але перед тим…
Уперше
за багато років, тут, на чужині, влаштувала собі справжній шопінг. Принагідно
згадалися доньчині слова про несучасність. Серце закалатало: як вона? Так і не
побачилися перед від’їздом. Марічка не захотіла.
Ксеня
приміряла костюми, плаття, джинси, кофтинки, туфельки… Не знала, що тут такі
класні розпродажі. А які капелюшки… Боже, як давно вона їх не носила!
Розпустила
довге кучеряве каштанове волосся. Відтепер вона не буде носити хвости і
«дульки». А от капелюшки… Я ж в Англії, подумала. Не важливо, що прибиральниця.
За це статусу жінки не позбавляють.
З
великого дзеркала на Ксеню дивилася симпатична незнайомка, схожа на милу
дівчину з маленького містечка…
Ксеня
збиралася на виставку. Одягла стильний костюм. Покрутила у руках
вишуканий капелюшок. Зібрати чи розпустити волосся? Мабуть, розпустити.
Можливо, це виглядатиме трішки несерйозно у поєднанні з «серйозним» костюмом.
Зате настроєво.
-
Привіт, незнайомко! - усміхнулася своєму відображенню у дзеркалі. - Тепер ти
будеш завжди такою… найкращою прибиральницею у світі.
У
залі було багато людей. А на картинах – українське поле, голубе небо, вулички
старих міст, дівчина у вишиванці… А ця картина немов змальована з невеличких
гір, що біля її містечка. По обличчі потекли дві ниточки сліз. Так захотілося
додому…
Якийсь
чоловік щось у неї запитував. Хвилювалася, не могла зрозуміти, що він каже. І
не могла впоратися зі своїми емоціями.
-
Я з України, - врешті сказала незнайомцеві. - На цих картинах моя земля…
Чоловік
запитав чи леді живе в Англії.
-
Я тут працюю, - відповіла.
Поцікавився,
хто вона за фахом.
-
Історик. В музеї працювала. А тут… я прибираю. Чужі будинки.
-Мабуть,
ваша країна дуже гарна.
-
Так. Її варто побачити…
Незнайомцеві
на ім’я Едвін дуже котріло сказати, що жінки в цій далекій країні також гарні…
…Ксеня
не відразу погодилась на зустріч з Едвіном. Бо приїхала сюди заробити на житло,
а не романи крутити. Але закоханий британець був терплячим.
На
кілька років старший за Ксеню Едвін був удівцем. І, як вважав, однолюбом. Сам
дивувався, що може закохатися, наче хлопчисько, в жінку з чужої країни.
Ксеня
якось сказала Едвіну, що колись її жартома називали «осінь в капелюшку». Він
почав її називати «леді осінь». І йому подобалося дарувати їй капелюшки. А
одного разу він вирішив їй подарувати своє шляхетне закохане серце…
…Уже
три роки Ксеня Едвінова дружина. Чоловік показує їй найкращі музеї Британії. А
вона знайомить його з Україною. Цього ж разу приїхала додому сама. Зустрітися з
донькою. Мама зателефонувала, що Марічка невідомо від кого завагітніла і втратила
дитину.
…Ксеня
не знала, що Оксана виставила Остапа з Марічкою зі свого будинку й життя.
Дівчина приводила своїх кавалерів. «Побачення» часто закінчувалися пиятикою і
рейвахом. Остап на доньку впливу не мав. А Оксані все це набридло.
Остап
повернувся в батьківську квартиру. А Марічка жила то з одним, то з іншим
кавалером. Завагітніла. Під час чергового застілля чи то хтось її вдарив, чи
сама впала.
Після
лікарні знайшла чергового залицяльника…
…-
Прости мені, Ксеню, - опустивши очі, каявся колишній чоловік. - Не вберіг тебе
і доньки.
-
Я хочу побачити Марічку. Ради цього й приїхала.
-
Зараз зателефоную їй. Аби лиш вона відповіла.
Телефонні
гудки видались Ксені надто довгими. Нарешті…
-
Алло! Тату?..
-
Це я, мама. Нам потрібно зустрітися.
-
А мені не цікаво розмовляти з прислугою. Ти ж там підлоги миєш? Чи вже набридло
і повернулася?
-
Я заміж вийшла, Марічко. За дуже хорошу людину. І я можу допомогти тобі…
-
Ага, я взяла і повірила. Бай-бай, мамо!
Остап
винувато дивився на Ксеню.
-
Ти така гарна. І знову носиш капелюшки. Якби можна все повернути назад…
-
Запиши мені номер доньчиного телефону. Сподіваюся, вона все-таки мені
відповість… Бувай, Остапе!
-
Де ти зупинилася?
Ксеня
махнула поперед себе рукою. В іншому кінці парку живе її подруга.
Увечері
зателефонував Едвін.
-
Як твої справи, леді осінь? Люблю тебе і сумую. Повертайся швидше. Без тебе
Альбіон дуже туманний…
Немає коментарів:
Дописати коментар