На старій лавці присідають спогади. Про щось журяться вечорами.
Колись сюди
протоптали стежку закохані. Скільки зізнань, скільки таємниць тут було мовлено…
У трави падали
стиглі зорі. Місяць сором’язливо підглядав за поцілунками. І навіть вітер не
дихав, аби не сполохати кохання…
Не оминали лавку
й смутки, коли згасали чиїсь почуття…
Вранці присідало
на лавку сонце. Старі дошки гріли під теплими променями вицвілі боки.
До лавки
прилітали великі джмелі. Про щось голосно гомоніли. Будили сонні квіти…
Восени на мокрій
лавці осінь складала листи-листочки – послання невідомим адресатам...
…На лавці
відпочиває літо.
Тут некошені
трави.
Присідають
спогади.
Липень призначає
побачення. Але довкола - ні душі…
Немає коментарів:
Дописати коментар