Мама приходить у сни. В синій штапельній блузці з
дрібненькими квіточками - її улюбленій. В біленькій хустинці. Ми йдемо польовою
дорогою, встеленою споришами і подорожниками. Мама любила цю дорогу. Ми завжди
йдемо на південь. З-під ніг випорскує порох. Мружуся від сонця.
Мама обіймає світ очима й душею. Щось розповідає. Довкола -
поле і небо. Й ні душі. Тільки мама, дорога і я…
Сни такі гарні, щасливі. Мов дарунки від зайчика. Пахнуть
дитинством. На серці тепло-тепло…
Прокинувшись, намагаюся пригадати, що казала мама. І не можу.
Залишається тільки відчуття її присутності.
Певно, душі матерів прилітають з Небес у сни, щоб ми трішки
побули дітьми. А, може, вони стають ангелами і водять нас місцями, де ми були
щасливі…
Немає коментарів:
Дописати коментар