Алісу «боліло», якщо у когось щось ліпше чи дорожче. Навіть
підробітки її колег на роботі не давали спокою. А підробляли тому, що зарплати
не вистачало. Аліса ж не знала, що означає безгрошів’я, тому при кожній нагоді
штрикала тими додатковими гривнями.
- Та мені від того репетиторства очі вилазять, - не
втрималась якось Алісина колега-вчителька.
- Просто заміж треба не вискакувати, а виходити, -
насмішливо відповіла та. - А ви, Ядвіго Кирилівно, самі розповідали, що
вискочили за свого Льоню у вісімнадцять. Тепер волочите все на своєму горбу. І
чоловіка, і дітей, і навіть онуків.
- То вже, як у кого виходить, - заступилася за старшу колегу
«хімічка» Тетяна Павлівна.
- Таню, а ви нарікаєте, що не можете на дітей ні одягу, ні
взуття настарчити. Навіщо ж трьох народили? От у мене один син. І всього
вистачає.
- Я взагалі не знаю, навіщо вам робота, - відгризнулась
«хімічка». - Складається враження, що ви приходите до школи, аби похвастатися
черговою обновкою або успіхами свого чоловіка. І допекти комусь. Вас навіть
директор побоюється.
Чи не найбільше діставалося від Аліси вчительці англійської
Надії Петрівні. Принципова «англійчанка» бажала одного: аби учні знали її
предмет. І нікому не ставила завищених оцінок. Якось Аліса попросила Надію за
доньку своєї знайомої. І отримала відповідь:
- Алісо Орестівно, ви знаєте моє правило.
- Це дуже важливо для мого чоловіка. Тобто, для його
бізнесу.
- А для мене важливо, аби діти знали предмет.
Аліса цього «англійчанці» не подарувала.
Надію Петрівну вважали дивною. Молода, вродлива і… самітна.
Навіть подруг нема. Хіба що з «хімічкою» часом після уроків на каву вступала.
Правда, часу у Тетяни Павлівни завжди було обмаль: чоловік, діти, дача… Родини
в Надії у цьому місті не було. Як значилося в документах, вона з обласного
центру одного з північних регіонів. У школі ніхто й гадки не мав, чому
опинилася так далеко від дому. Хоча відчували: приховує якусь таємницю.
…Надин дідо по материній лінії ходив у високих начальниках.
Був впливовою людиною. І батько також. Для родини репутація важила багато. А
Надя її зіпсувала. Тож батьки вирішили пожертвувати щастям єдиної доньки.
У всьому було винне кохання. Надя, єдина донька, якій батьки
готували щасливе і забезпечене майбутнє, на останньому курсі почала
зустрічалася з хлопцем із простої сім’ї. Дівчина боялася зізнатися батькам, що
вагітна. А коли все стало відомо, аборт робити було пізно.
Одне втішало батьків: донька ось-ось отримає диплома. Ніхто
про вагітність не дізнається. Народить в іншому місті. А потім…
Чи то Надині батьки добряче пригрозили кавалерові. Чи
заплатили. Він зник у невідомому напрямку. А його рідні, коли дівчина прийшла
запитати про коханого, закрили перед нею двері.
…Народжувала Надя у райцентрі в сусідній області. Батько
постарався. Це була дівчинка. Годувати дитину молодій мамі не принесли. Ба,
навіть не показали маленької. Натомість, змусили підписати відмову від
немовляти. Плакала. Просила. Впиралася. Обіцяла поїхати з донькою світ за очі.
Батьки були невблаганні.
- Підписуй, - злісно шипів батько, - якщо хочеш, аби те
байстрюча жило.
Це дуже налякало Надю.
Коли повернулася додому, їй заборонили навіть згадувати про
дитину.
- Значить, так, - невдовзі мовив начальницьким тоном батько,
- наших сподівань ти не оправдала. І ледве не осоромила наш достойний рід.
Робити тобі тут нічого, бо ще щось утнеш. Поїдеш працювати в західний регіон.
Квартиру куплю.
- Я хочу бачити свою доньку!
- Яку доньку?! Її не було і нема.
Батьки вирішили спровадити Надю якнайдалі, аби та не шукала
дитину.
- Як ви так можете?! Навіть не знала що ви такі… такі…
- А ти? Зв’язалася невідомо з ким. Того хлопчиська з
дитбудинку взяли. Не знала?! Хто його на світ привів? Може, алкоголіки.
Наркомани. Чи повія.
- От і про мою донечку колись так казатимуть.
…Через знайомого чиновника батько влаштував Надю на роботу в
чужому місті. Купив квартиру. І… забув про доньку. Мати, яка звикла жити в
розкоші й бути всюди бажаною та поважаною, чоловікові не перечила.
На запитання знайомих і родини, де Надя, батьки робили
загадкову міну. Багато хто думав, що доньку спровадили за кордон на престижну
роботу. І тихо заздрили…
…Коли Аліса стала заступником директора, Надії перепадало на
горіхи ще більше. Колеги дивувалися її витримці. Та й тепер з Алісою ніхто не
хотів вступати у контри. Лише «хімічка» заступалася за «англійчанку».
…Надія їздила у райцентр, де народжувала. Намагалася хоча б
щось дізнатися про доньку. Представилася подругою дівчини, яка, начебто, в цій
лікарні народила і залишила немовля. Їй відповіли, що такого випадку не було. В
них ніхто не відмовлявся від дітей.
…Під час чергової перепалки Аліса кинула:
- А знаєте, Надіє Петрівно, чому ви така принципова і
черства? Бо ні сім’ї, ні дітей не маєте. Якби на те моя воля, я б не допускала
до педагогічної роботи таких, як ви. Вчителі повинні бути матерями, батьками,
аби розуміти…
- Зупиніться, Алісо Орестівно! - не втрималась Тетяна.
…Наді треба було вирішити два важливих питання, коли
дізналася, що в неї неоперабельна онкологія. Перше: квартирне. Друге: поїхати
додому і запитати про доньку. Може, коли батьки почують про її діагноз,
розкажуть правду…
Нарешті літні канікули. І тривожна дорога додому. Давно не
була в рідних краях.
Її зустріли холодно. Надя розповіла про свою недугу.
Запитала про доньку.
- Ми нічого не знаємо, - з притиском мовила матір. - Певно,
її помістили у дім маляти.
Батьки дозволили їй трохи пожити у них. З однією умовою:
коли хтось запитає, де так довго була, мусить казати: працювала за кордоном.
Вона цілі дні ходила вулицями рідного міста. Навідалась і до
будинку, де жив колишній хлопець. Набралась сміливості, подзвонила у двері.
Відкрили незнайомі люди. Сказали, що попередні господарі квартиру продали. Де
живуть зараз - невідомо.
Одного ранку Наді не стало. Відійшла у засвіти в рідному
місті.
На початку вересня до школи зателефонувала Надіїна матір і
повідомила сумну звістку. Ніхто з колег про Надину хворобу не знав.
Серед Надиних речей була копія заповіту на квартиру і
візитка нотаріуса. Й записка, аби повідомити його, коли її не стане. Матері доньчин
вчинок до душі не припав:
- Це ж за наші гроші куплене житло, - сказала чоловікові.
- Скільки тієї квартири? Одна кімната. Хай буде так, як вона
хотіла, - відповів той.
Згодом нотаріус завітав до школи. Надя заповіла своє житло
Тетяні. Велика сім’я «хімічки» жила у двокімнатній «хрущівці». А ще нотаріус
передав листа. Надія розповіла Тетяні свою таємницю. Та не раз запитувала, що
тримає Надю в чужому, далекому від дому місті. І чому не влаштовує особисте.
…А від гонорової Аліси нічого не залишилося. На неї сипалась
купа нещасть. Коли «прогорів» бізнес, чоловік вліз у борги. Довелося продати
дачу і машину. Й дістати гроші зі сховку. Але їх не вистачило. Почалися
погрози. Благовірний утік за кордон. Аліса розуміла: тепер за боргами можуть
прийти до неї. Хвилювалася за безпеку сина. І почала займатися репетиторством.
Зарплати не вистачало.
- За що мені все це?! - кинула в розпачі, коли вкотре не
могла додзвонитися до чоловіка.
- Добрішою треба бути, - мовила на те Ядвіга Кирилівна. - І
ви б, Алісо Орестівно, вибачилися перед тими, кому допекли. На кожних зборах
Тетяну Павлівну дістаєте, наче вона винна, що її діти часто хворіють. А
Марічку? Марію Олександрівну? Вона ж тільки недавно університет закінчила.
Молодій колезі допомогти треба, а не доводити до сліз. А чим вам історик не
вгодив?..
У цю мить Алісі пригадалася Надія.
- А як попросити прощення в того, кого вже нема на цьому
світі? - запитала сама в себе.
Немає коментарів:
Дописати коментар