Що трапилось з веснами?

Щось було не так із тією весною. Холодна, невтішна та заплакана, наче молода вдова. Дерева довго стояли в сумних чорних хустинах. А коли взялися зеленню, їх били морози. Поривисті вітри студили світ. Скупого сонячного проміння не вистачало, аби зігріти землю та спраглі за теплом людські душі...

Шибки заплакано дивилися на свою господиню. За вікном скапувало жовтим цвітом деревце, яке так і не встигло натішитися своєю золотою вродою...

...Стас щоранку готував для Інни каву. Міцну. З дрібочкою солі й цукру. Як вона любить. Але напій залишався нечіпаним...

...Інні було незатишно у світі «правильних» людей. Правильними називали себе її рідні. Даремно, що чоловік старшої сестри не пропускає жодної спідниці. Леся про це знає. Вдома скандалить, злоститься. А на людях усміхається. Тато часто зневажливо покрикує на маму. Мама звикла. Не скаржиться. І, мабуть, не знає, що таке щастя. 

- Головне, аби люди бачили, що в родині все добре, - повчала Галина свою молодшу доньку. Інна не погоджувалася.

- Нічого ти не тямиш, - казала на те Галина.

... Інні дісталися у спадок від бабусі квартира, заощадження. Через це на Інну образилися всі. Сестра, - бо з чоловіком та двома дітьми живе разом з батьками. Мама, бо вважала, що все мало перейти їй, а вона б уже розпорядилася, що кому вділити. Тато, бо не любив тещу й не сприймав молодшу доньку всерйоз. Швагро, бо заздрив. Хоча, всі знали: Інна - улюблениця Олександри. Однакові характери. Схожість у смаках. Бунтарки за натурою.

А от Галина, єдина донька, - велике розчарування для Олександри. Вийшла заміж за грубуватого Павла, який відразу не злюбив манірну тещу та вченого тестя. На дружину дувся, коли та модно одягалася чи збиралася на зустріч з друзями. З часом Галина, чого не могла їй пробачити Олександра, перетворилася в жінку без смаку і манер.

Старша внучка була схожа на свого батька. А от Інна - копія Олександри. За це їй дісталася бабусина любов, а потім і житло...  

Інна була археологом. Шукала сховані в землі таємниці століть, загублені скарби. Батько її знахідки називав черепками та брязкальцями. Мамі не подобались Іннині експедиції. Олександра ж захоплювалася роботою внучки. Покійний чоловік був істориком, викладав в інституті. Олександра тішилася, що Інна також має причетність до цієї науки.

...Інна хотіла, аби її доля була схожою, як у дідуся з бабусею. Їхні взаємини були ніжні навіть на схилі літ. Дідусь завжди кликав дружину Сашунею. Нічого не приховували один перед одним. Не сперечалися. Олександра й прожила недовго після того, як не стало чоловіка. Таким і має бути кохання, була переконана Інна. 

...Стас був спонсором однієї з археологічних експедицій. Йому сподобалася симпатична археологиня.  

Вони одружилися через рік після знайомства. Матері не подобалося, що Стас на десяток років старший за доньку. Батько недолюблював бізнесменів. Сестра страждала, що Інна виходить заміж за багатство, ще й бабусину квартиру відхопила. Швагро злостився, що й близько не дотягує до Стаса.       

У Стаса був бізнес і в сусідній країні. Тому вирішив перебратися туди жити.

- Я не хочу втрачати свою роботу, - заперечувала Інна. - І міняти країну.

- Так буде краще.

...Стас хотів, аби Інна працювала в його бізнесі. А вона нічого не тямила в будівельній справі, прибутках-видатках, квадратних метрах і кубометрах...

...- Ми їдемо в Україну, - сказав неочікувано Стас. - Маю терміново вирішити деякі справи.

Інна гуляла містом і опинилася біля чоловікового офісу. Не телефонувала. Просто хотіла його дочекатися. Ось він вийшов. Його перепинила молода жінка з хлопчиком у інвалідному візку. Стас нервово оглядався, жестикулював, очевидно, намагався її спровадити. Потім дістав з портмоне гроші. Дав жінці. Та, витираючи сльози, покотила візок у напрямку зупинки.

Інна передумала зустрічатися з чоловіком. Мусила обміркувати побачене. Що б це означало? Хотіла прослідкувати за незнайомкою. Але щось спинило...

...Інна зі Стасом поверталися до своєї закордонної оселі. Їй не терпілося розпитати про побачене біля офісу. Не знала, з чого почати розмову. І ось нагода випала. Стасові зателефонував колишній однокурсник - чоловіки підтримували дружні стосунки, - й запрошував на хрестини доньки.  

- Пора й нам про дітей подумати, - сказала Інна.

Стаса це наче сполохало.

- Рано про це говорити. У мене два вигідні контракти. Це хороші прибутки. А дитина... стільки клопотів. І хіба нам погано удвох?

- Стасе, хто ця жінка з дитиною, що очікувала тебе біля офісу? Я все бачила.

- А-а-а... Жебрачка. Грошей просила. Знаєш, скільки таких є?

- Це неправда. Чому вона плакала? Чому ти озирався, наче соромився чи боявся цієї зустрічі? Я все одно все дізнаюся.   

- Добре, добре... Не хотів тобі казати. Настя народила дитину від мене. Інваліда. Через дурість... Був нетверезий. Їхав машиною. Було пізно. Побачив самотню дівчину. Запропонував підвезти. Вона не відмовилась. Я завіз її «на хату». І... там все сталося. Вона знайшла мою візитку, мабуть, з кишені випала. І одного дня прийшла й сказала, що чекає дитину. Нашу дитину. А мені цього було не потрібно. Просте дівчисько. Яка женячка? Яка дитина? Я пропонував гроші, аби позбулася малюка. Вперлася: ні! Перестрівала мене. Вона не влаштовувала скандалів. Говорила тихо, сумирно. І це мене страшенно дратувало. Краще б кричала. Якось після чергової зустрічі розплакалася й кинулася бігти. Перечепилася. Впала. Сильно вдарилася. Пологи були передчасними... Тепер просить у мене гроші. Мовляв, бідує з дитиною. Але ж держава платить щось тим калікам...

- І вона не заявила на тебе?

- Сказала, що не хоче, аби судили батька її дитини. Блаженна... Цього ніхто не знає. Ще якби дитина була нормальна - куди не йшло, а то... Інно, їх немає в моєму... нашому житті. Зрештою, хто не помиляється?!

Перед Інною наче був інший Стас, якого вона зовсім не знає...

- Це не помилка. Ти повинен...

- Я нічого цій дурепі та її інвалідові не повинен! Не вказуй, що мені робити. Ти також на моїй шиї сидиш. Мій бізнес тобі не до шмиги. То пошукай, де тут зможеш черепки збирати. Хоча щось заробиш.

У цю мить Інна зрозуміла: не зможе більше жити з цим чоловіком. Не хоче бути «правильною», як її сімейство. Бабуся Олександра її підтримала б... 

Стас відчував провину. Просив вибачення, що зопалу наговорив казна що. Каву щоранку готував. Задобрював подарунками. А їй було тісно в просторому будинку. Сумно й одиноко на чужині.

...У валізку потрібно було вмістити кілька років її життя разом із небагатьма речами. Вона більше ніколи сюди не повернеться...

- Я цивілізована людина. Не можу тебе силою втримати. Але... не йди, Інно.

- Я мушу, Стасе.

- Ти знаєш мою таємницю. Та блаженна буде мовчати. І якщо хтось колись...    

- Не хвилюйся. І я мовчатиму. Хоча, маю одну умову. Дай мені адресу тієї жінки. 

...Квартира зустріла прохолодою. Інна знайшла старий бабусин пледик. Що трапилось з весною?

Її повернення кожен сприйняв по-своєму. Мама паткала, що не втрималася біля заможного чоловіка. Батько, - що з жиру біситься. Сестра зловтішалася: гадала, Стас сестру вигнав. Швагрові було не до Інни - в нього з’явилася нова пасія.

...Інна раділа, що зможе повернутися на колишню роботу. І ще дещо мусить зробити.

...Двері їй відкрила жінка, яку бачила біля Стасового офісу. Хлопчик сидів у інвалідному візку. Інна замітила: статками тут справді не пахне.

- Дмитрик усе розуміє, - немов виправдовувалася. - Тільки ходити не може.

- Я вам гостинці принесла. Ось, візьміть.

- Ви з благодійної організації?

- М-м-м... так... 

Настя не йняла віри, що їй виділили таку щедру допомогу: крім дитячих речей, іграшок, смаколиків ще й конверт з грішми поклали. Але що ж то за благодійна організація? Вона ж нікуди не зверталася.

Після цього пакунки з «благодійної організації» приносили кур’єри. Віддавали і швидко йшли геть. Настя не встигала нічого запитати. Інна не хотіла, аби Настя дізналася, що вона колишня дружина Стаса. Хтозна, чи взяла б гостинці.

...Що трапилось з веснами? Ця знову видалась пізньою та холодною. Але Інну зігрівав бабусин пледик і любов двох чоловіків: Устима, з яким недавно розписалася, та їхнього майбутнього малюка. Буде хлопчик...