- Вони кличуть нас, Христинко.
- Куди, мамо?
- Щоб ми знайшли у небі свою
зірочку. І щоб не ступали по чужих слідах.
- Але ж ми не по небі - по
землі ходимо.
- Думками у небо злітаємо…
Мама, молода й гарна, розчісує
гребінцем довге волосся і вплітає у нього зорі…
Цей сон Христина часто бачила, коли була дитиною. Не знала материного імені
і як виглядає, але вірила: вона справді така, як приходить у сни. І колись мама
обов’язково знайдеться…
Від крихітки породілля відмовилася відразу ж після пологів.
- Галю, ніхто не знав про твою вагітність. Ти сама ще дитина. Треба
вчитися, вийти заміж, - переконувала мати. - А це… просто твоя помилка. І ти маєш викреслити її з життя… Все забути!
Назавжди!
…Маленьку назвали Христиною. У трирічному віці дівчинку удочерили.
Христинчине щастя тривало, поки не захворіла мама Неля. Тато Артем після
роботи поспішав до дружини в лікарню. Потім готував нехитру вечерю для доньки.
Невміло прасував маленькій сукеночку до дитячого садка. Вкладав Христинку
спати. Виходив на балкон і палив цигарку за цигаркою…
Після другої операції Неля повернулася додому в інвалідному візку.
Виховувати дитину подружжю стало тяжко.
Цього ранку Христинку до садочка не збирали. Мама плакала. Тато мовчки
сидів за столом. Христинка витерла мамі сльози. А вона гладила маленьку по
голові і просила прощення. Потім тато збирав Христинчині речі. Мама заплела дві
кіски. Одягнула нову сукеночку.
- Ми поїдемо до бабусі?
Ніхто Христинці не відповів. Її повертали назад до дитячого будинку…
Згодом Христина стала першокласницею школи-інтернату. Її назвали Метеликом
через кучеряве волосся пшеничного кольору і непосидючість. Медсестра Марія
Михайлівна, якій припала до душі Христинка, запитувала в інтернатської медички:
- Ну, скажіть, як можна було відмовитись від такого ангела?
- Від цієї дитини двічі відмовились.
- Це ж як?
Лікарка розповіла про Христинчині перипетії. Сорокарічна медсестра, яка
пережила два викидні, була вражена:
- Яка несправедливість трапляється в житті! Тут хочеш народити - і не
можеш. А якась… Господи прости… викидає дитину, наче непотрібну річ.
Марія Михайлівна інколи клала в Христинчині долоньки ласощі й зітхала.
Дівчинка дякувала і також зітхала. Вона ще пам’ятала маму Нелю…
Коли Христина підросла, у її сни почала приходити жінка, яку вона називала
мамою. Тоді й нафантазувала: коли виросте - вивчиться на кондитера. Зустріне
маму і готуватиме для неї найсмачніші у світі тістечка. Чомусь Христині
здавалося, що мама любить ласощі. А ще спече кращий торт за той, який бачила на
вітрині, коли вихователька повела їхній клас на екскурсію до магазину…
Одна з Христиних мрій збулася - вона стала кондитером. А інша мрія шукала
матір…
…Галя ніколи не згадувала, що десь живе її донька. У неї - вдале заміжжя,
сини-близнюки, гарна робота. Чоловік і гадки не має про гріх дружини. Їхня
сім’я для друзів і знайомих - приклад родинної злагоди, любові, достатку. А
заможні батьки підсобляють своїй одиначці й не натішаться внуками…
…Таня, з якою Христина винаймала житло, а, відтак, дівчата стали подругами,
збиралася до архіву.
- Христино, ходімо разом. Я не буду засиджуватися довго. Чесно-чесно. Лише
переглянемо дві підшивки старої газети. Там мають бути статті про моє
село.
- Сподіваюся, після виходу книжки
село поставить тобі пам’ятника.
- Наразі це буде невеличка
книжечка. Просто моє село має дуже цікаву історію. А голова сільрада - мій
хресний. Обіцяв скромну фінансову допомогу. І на роботі, у видавництві, трошки
допоможуть.
- У такому випадку я на
презентацію твого творіння приготую свої фірмові смаколики.
- Супер! Утреш носа нашим
сільським газдиням!
Дівчата гортали підшивки
регіональної газети енної давності. Раптом Таня спантеличено глянула на
подругу.
- Христино, ущипни мене. Це ж ти!
На чорно-білій світлині -
усміхнена молода жінка з двома сповитками - майже копія Христини. Чи то
Христина - копія жінки на фото. І підпис: «Перші новонароджені у новому році -
близнюки Сашко і Юрчик та їхня щаслива матуся Галина, молодий спеціаліст…»
- Мама… - прошепотіла Христина і
припала устами до фото. - Таню, ти знайшла мою маму. Боже, я завжди вірила…
знала…
- Може, це звичайна схожість.
Таке трапляється: люди - не родичі, навіть зовсім не знайомі, а подібні.
- Ні-ні. Я впевнена. Дивися, вона
живе в сусідній області. Давай, скопіюємо цю сторінку. Я попрошу вихідний на
тижні й поїду...
- А якщо ця жінка у цій
організації вже не працює?
- Це вже не важливо. А ще я спечу
торта. Це моя дитяча мрія. Завдяки їй я стала кондитером. Торт для мами! Уявляєш?
Треба знайти велику коробку, аби його не пошкодити.
Христині здавалося, що потяг їде
надто повільно. Не могла дочекатися, коли обніме маму. У душі Христина давно
виправдала материн вчинок: мабуть, на те була важлива причина. І пробачила, що
двадцять два роки у її житті були тільки чужі люди.
Секретарка здивовано дивилася на
дівчину з великою коробкою:
- Не знала, що в Галини Миронівни
є молодша сестра. Ви такі подібні. Зачекайте, зараз її покличу.
- Я за дверима зачекаю. Добре?
Скажіть, що я за дверима…
Христинине серце завмерло.
- Хто тут мене чекає? Ви… хто?
- Мамо… я… Христина. Донька. Ось
газета… Я шукала… І… ми подібні. Я ж не помилилася? Я знаю… А це торт… для вас…
Галина все зрозуміла. Майже
силоміць потягнула Христину у протилежний кінець коридору.
- Слухай мене уважно. У мене
ніколи не було доньки. І нема! Я вчинила помилку. Але це в минулому. Ти
вирішила мене шантажувати? Не раджу.
- Я просто вас шукала… хотіла
побачити…
- Я повинна працювати.
Сподіваюся, ти не будеш більше сюди приходити. Чи на всяк випадок попередити
охорону? І коробку свою не забудь. Я не їм тортів.
Христина мовчки пішла до дверей.
На вулиці не стримала сліз.
Даремно вона шукала маму. І гарні сни бачила даремно. І вірила даремно. І
приїхала у це місто даремно. І торт спекла даремно…
- Чого, красуне, плачеш? Дай-но,
поворожу. Мірелла завжди правду каже.
Циганка з трьома дітлахами
перегородили Христині дорогу.
- Не треба ворожити. Візьміть
торт. Просто так. Я спекла його для мами. А вона…
Христина віддала коробку й подалася
геть.
- Щастя і достаток тебе чекає, красуне, - гукнула услід циганка. - Якби ти знала, який гарний
подарунок підготувала тобі доля! Мірелла знає, що каже. А мамою тобі стане
свекруха…
Немає коментарів:
Дописати коментар