Терпка мелодія

Місто ховало обличчя від холодного дощу. Отари сірих хмар велетенськими табунами летіли у піднебессі. Кудись поспішав вітер, перестрибуючи через калюжі. І врапт… мелодія. Вона змусила промоклий осінній день здивуватися. Мелодію творила скрипка.
Перехожі зупинялися. На мить забували про дощ. Мелодія радісного смутку дарувала крихітки тепла. Повертала спогади про гаряче літо…
Хтось кидав гроші, ні, папірці та мідяки для скрипки нічого не варті. А осінь зронила жовтий листок у промоклий футляр. Маестро усміхнувся…
Скрипка ніжно тулилася до міцного плеча. Застиглі пальці ледве втримували смичок.
Маестро, що змусило вас краяти серце збайдужілого міста? Відчай? Втрачене кохання? Бідність? Дивакуватість?
Повітря пахло хризантемами, обцілованими безсоромним дощем. І від цього терпка мелодія була схожою на долю, що не збулася…