Незбутнє – не збудеться, переконуєш себе. І вже не можеш, як колись, повірити у магію новорічної ночі, у різдвяну казку. І в свої сни. Раніше вірила. Творила зі снів поезію.
Синя сутінь спада
на дерева й будинки,
тиха злодійка-ніч
вас поцупить із дня,
подарує вам сон,
як різдвяну картинку,
шоколад у фользі
й голубого коня…
Я вас в сні проведу
по чарівному місту,
по затишних кафе
і кривих вуличках…
Ти пам’ятаєш цей містичний сон. Тієї ночі ти бродила з ним під холодними зимовими зорями невідомим містом. Воно усміхалося тобі тисячами вогнів. І врапт сніг… Ти ловила великі, лапаті сніжинки і задумувала бажання. А він сміявся, називав тебе дівчиськом. А потім на руках ніс до маленького затишного кафе. Там було порожньо. Тільки ти, він, аромат кави і зими…
Ти була щаслива у своїх снах. І коли зустріла цього чоловіка, чомусь подумала, що він прийшов із твоїх сновидінь.
Він захотів змінити тебе, бо була занадто яскравою для його життя. А сам боявся змін. Твої мрії, фантазії називав вигадками. Себе ж вважав романтиком. Він не розумів твого прагматизму, хоча казав, що може людину прочитати, наче книгу.
… У цьому сні ти йшла безкінечним шляхом. Вибивалася з сил. Тебе наздоганяв його погляд, його слова. Ти хотіла заховатися. А довкола порожнеча. Тільки небеса, дорога і ти…
Як від тебе втекти
в інший світ,
чи в віддалене місто,
заховатись
в затишнім кафе,
загубитись
в кривих вуличках?
Я для тебе була
незвичайною жінкою.
Хтось сказав,
що я твій оберіг.
Хтось додав,
що я - мрій твоїх птах…
У сні він не наздогнав її. Не докликався. Чийсь невідомий голос мовив їй: «Його приспав цвіт папороті». Здивувалася: «Взимку?». «Долю завжди можна приспати», - відповів таємничий голос. «Чию долю?» - запитала. «Його, його долю. Він не зумів…». «А моя???».
Сон минувся. Прокинулася. Глянула у вікно. Ліхтарі навпроти мружилися від великих лапатих сніжинок. Світ видавався м'яким, наче біле ведмежа з дитинства. Глянула на годинник. До ранку ще далеко. І ти вперше не захотіла підганяти, випереджати час. Набрала кілька завчених цифр – номер його телефону – і без жалю сказала: «Я не повернусь до тебе. Ніколи!». Його відповідь загубилася у нічній заметілі…
Немає коментарів:
Дописати коментар