Трохи дивне для їхнього села ім’я також вибрав Степан. Десь почув.
Сподобалося. Коли маленька народилася, Степан уже був другокласником.
Характери в брата й сестри були різні. Степан - спокійний, добряк.
Любава - гостра на язик, запальна. Що її - те її. Якщо хтось пригощав дівчинку
смаколиком, з братом не ділилася.
- Це тобі треба було хлопцем народитися! - сварила матір Любаву. - За що
ти знову штовхнула Василька? З сусідами треба добре жити. А ти… Скоро його
батьки гніватися почнуть.
Дівчина відповідала мовчанням. А потім підстерігала свого однолітка, аби
«відплатити» за те, що поскаржився…
Додалося батькам клопоту, коли донька пішла до школи. Ще місяця не
провчилася, а вже вчителька нарікала.
- Яка ж ти досада! - шпетили Любаву. - Що з тебе виросте?
Єдине, що втішало, Любава добре вчилася.
…Степан закінчив ветеринарний технікум. Сестра брала брата на кпини:
- Краще б ти людей лікував, а не тварин. Це брудна робота.
- Нічого ти не тямиш, - захищав свою професію Степан. - Тварини все
відчувають, розуміють і можуть бути вдячні не гірше за людей. От, наприклад…
- Досить, досить… Бо скоро договоришся до того, що тварини розмовляти
вміють.
- Звісно, вміють. По-своєму…
Любава вступила до педучилища. Не встигли Катерина з Остапом натішитися.
Спершу занедужав чоловік. Трохи побув у лікарні й відійшов У селі казали:
надірвався від роботи. Господарку вибудував. Гарував і вдень, і вночі.
Катерина тужила за Остапом. Добрим був. Навіть словом не зобидив. Через
тугу почали дошкуляти болячки, які причаїлися до пори, до часу. А тут ще й
колгосп «розвалився». Ферму почали розтягати.
Змарніла, зовсім подалася Катерина.
- Степане, синку, пильнуй за Любавою, - просила. - Ти знаєш її натуру.
Якщо треба - спини. Коли треба - допоможи. Ти ж старший. Та й собі дівчину
знайди. Одружися.
- Добре, мамо. Але, що це ви кажете так, наче…
- Знаю, сину, що кажу. То обіцяєш дбати про сестру?
- Обіцяю…
Любава крутила братом, як хотіла. То обновку випросить. То грошей.
Якось завела розмову:
- Чула, ти з Оксанкою Марковою почав зустрічатися. Та вона до міста на
роботу їздить. Думаєш, там нікого не має?
- З нашого села багато хто в місті працює. То й що?
- А те, що її наші хлопці оминають. Бо на тому заводі, де працює, не з
одним шури-мури крутила.
- Звідки ти знаєш?
- Від дівчат чула. Оксанка сама хвалилася.
- Справді?
Степан сестрі повірив. Любава потай раділа. Їй не до вподоби, що в
братовому житті може з’явитися кохана дівчина. Він одружиться. Приведе її до
батьківської хати. І дбатиме не про неї, Любаву, а про свою дружину.
- Ні, ні! - мовила сама до себе. - От, коли вийду заміж, тоді хай що
хоче робить.
То ж з Оксаною в Степана не склалося.
Коли почав зустрічатися з Ніною із сусіднього села, Любава знову
втрутилася в братову долю. Тоді там новий завклубом з’явився. А Ніна в
бібліотеці працювала. От і пішли чутки, мовляв, Ніна не може вибрати між
ветеринаром та завклубом. Сусідка відкрила «таємницю» Степанові. Не зі зла.
Тітка Надя Степана поважала. І за його доброту. І за те, що худобині, коли
треба, допомагав. Шкодувала, що без батька-матері залишився.
- Плітки то все, - махнув рукою Степан.
- Не знаю, не знаю… Дуже ти довірливий. А кажуть…
- От і запитаю Ніну, що кажуть.
Степан завів з дівчиною мову про завклуба, коли в тої настрій був на
нулі. Від районного керівництва за щось перепало.
- А я не думала, що ти всякі дурниці слухаєш! - випалила у відповідь. -
Тихий, добрий… Та всі однакові. Правду кажуть: в тихому болоті…
Ніна таки згодом вийшла заміж за завклуба. А той неабияким гулякою
виявився. Скільки разів пошкодувала, що на Степанові тоді злість зігнала. А
Любава зловтішалася:
- Бачиш, братику…
Любава закінчила навчання. Влаштувалася в місті на роботу. Знайшла
нареченого.
- Степане, я заміж виходжу! Ну, радій, радій за мене! Мирослав… він
такий… він найкращий. Ми розпишемось. Організуємо вечірку. От, тільки…
- Грошей треба? Я допоможу. Не хвилюйся. Головне, аби ти щасливою була.
- А то правда, що Лідка, та, що свого пияка ледве позбулася, на тебе око
поклала?
- Та ні. В них теля чогось наїлося. Ледве врятував. Ліда з донькою
приходили віддячити. І малина в нас зародила рясно. То я сказав, хай приходять,
ласують.
- Нового батька своїй малій шукає? Ну-ну…
Любава зустріла Ліду випадково, коли йшла на автобусну зупинку.
- Чула, ти до мого брата зачастила?
- Відчепися, Любаво. Ти ж не даси Степанові ні з ким жити. Всі знають -
крутиш ним, як циган сонцем. Інший вставив би тобі мізки. А Степан добрий. І це
ти плітки разом зі своєю подругою розпускала. Вона Ніні зізналася. Певно,
Степан і духом не відає про твої витребеньки. Пора йому очі відкрити.
- Не смій лізти в нашу родину.
- Нема в тебе совісті, Любаво. Таких братів зараз не багато знайдеться.
А з Степаном я таки побалакаю. Що ти мені зробиш?!
…Коли почали їхати на закордонні заробітки, подалася й Любава з
чоловіком. Сестра дуже рідко давалася чути. А додому взагалі не приїжджала
роками. Не зізнавалася, що вирішили назавжди осісти на чужині. Степан дізнався,
коли швагрові батьки розповіли. Радів за сестру і сумував водночас. Повіяло
самотністю…
І от нарешті Любава з чоловіком з’явилися в селі. На гарній машині.
Сестра модно одягнена. Гарно виглядала.
- Як ти тут, братику, живеш? - запитала. - Може, якась молодиця голову
закрутила? Жартую. А тепер про серйозне. Я що маю сказати… Батьківська хата нам
обом належить. Правда?
- Ну, так…
- Тож буде справедливо, якщо ти сплатиш нам… мені хоча б частину її
вартості. Не думаю, що в селі дорога нерухомість.
- Я не знаю, кільки коштує наша хата, - хриплим від хвилювання голосом
відповів Степан.
- Може, в сільській раді знають? Чи де там ще?
- Не треба нічого запитувати. Сорому не оберешся. Що назбирав - те й
віддам.
Степан дістав гроші. Залишив собі кілька купюр. Решту простягнув сестрі.
Любава перерахувала свою «частку». Задоволено усміхнулася. Заховала в
сумочку.
- Зовсім забула. Ми тут тобі подарунки привезли. Макарони, соус, оливки…
Хоча, попробуєш…
Дістала з машини торбинку.
- Залишитесь ночувати? - запитав Степан. - Я щось приготую.
- Та ні. У нас ще купа справ. І ми ненадовго приїхали. Якось іншим
разом.
Любава з чоловіком сіли в автівку. Поїхали…
Степан не міг оговтатися.
Згадав про сестрині подарунки. Гукнув сусіда:
- Василю, йди-но сюди! Тут Любава з чоловіком приїжджала. Привезла от…
Пригощайся.
- Що? Приїхали і одразу поїхали?
- Справи в них. Невідкладні…
Сонце котилося до заходу. Степан обійшов господарку. Зготував картоплю
зі шкварками. Налив горня кислого молока. Але так і не торкнувся вечері. Не
виходила з голови Любава. І пригадалася колишня розмова з Лідою. Він пропустив мимо
вух її слова. А дарма…
Немає коментарів:
Дописати коментар