Яблука сушили на великому рядні. На осонні. На краю рядна любив дрімати кіт. Йому не заважали настирливі оси. Чи то він просто їх ігнорував.
Прив’ялі шматочки яблук мали аромат стиглого літа. А, може, серпень
пахнув сушеними яблуками упереміш із смутком, що снував колючими стернями.
Увечері рядно з яблуками забиради до сіней. Кіт потягувався, позіхав і
невдоволено мружився.
- Поки на дощ не
збирається, - казала бабуся, дивлячись у далечінь. - Ще день-два і можна буде
збирати сушину.
Сушені яблука
складали в пошиті власноруч торбинки і виносили на горище. Там уже висіли
жмутики трав «від усяких недуг». Стояли мішки та великі кадуби зі збіжжям та
борошном. І було багато іншої всячини…
Старе горище пахло
літом, що минало… Колись… У дитинстві…
Немає коментарів:
Дописати коментар