Стук-стук - втомлено вибивав на старій бруківці одноманітну мелодію дощ…
Стук-стук… Вона ніколи не почує, як битиметься манюсінькими ніжками під її серцем нове життя…
Перед тим, як вчинити гріх, зайшла до храму. Її прадід був дяком. В родині завжди Господа шанували.
До церкви принесли хрестити дитину. Хлопчика. «Наче, знак Божий», - встигла подумати перед тим, як зашуміло в голові й підкосилися ноги… Прийшла до тями на вулиці. Її підтримував незнайомий молодий чоловік.
- Вам легше? - запитав.
Кивнула головою.
- Живете далеко звідси?
Назвала вулицю. Від центру міста було далекувато.
- Ми відвеземо вас додому. Але після того, як охрестимо дитину. А зараз зайдіть у храм, присядьте.
Крихітка прокинулась. Сплакнула. Щось залепетала. «Мабуть, розмовляє з ангелами», - подумала й знову не змогла втримати сліз…
...- Діно, дитина - це помилка. І її треба виправити. Наші стосунки також були помилкою. Різні ми з тобою. Так кажуть мої батьки, - винувато мовив Олег, опустивши очі.
Діна не знала, як сказати бабусі, яка сама виховувала її з п’яти років, що Олег - більше не наречений. А дитина... Вона її позбудеться.
Олегові батьки поставили ультиматум: зв’яжеш життя з тією сиротою, жодної копійки не дамо. А він не звик тяжко працювати. Зате звик гарно жити. За батьківський рахунок. Діна йому справді подобалась. Вродлива. Розумна. Добра. Але бідна. Працювала і заочно навчалась. Вічно хвилювалася за здоров’я бабусі, бо більше нікого ріднішого не було. Вона була справжня, на відміну від його модних подруг. Тому й почав з нею зустрічатися. Над ним підтрунювали: гарна ягідка, але не з твого поля.
Крапку в їхніх стосунках поставили батьки, коли Олег сказав їм про Дінину вагітність.
- Це її помилка, а не твоя, - байдуже кинула матір. - Хіба ти не втямив, що те дівчисько вирішило тебе захомутати, аби жити в розкоші?
- Не вистачало, аби вона шантажувала нас своєю дитиною, - прорік батько.
- Я кохаю Діну, - спробував захищатися Олег.
- Слухай, Ромео, я все сказав! Хочеш з нею бути, збирай манатки і шуруй в її «хрущівку». І з моєї фірми вимітайся. Влаштовуйся на іншу роботу й утримуй своїх злидарів. Я для них не благодійний фонд.
- Ти ж нас послухаєшся, синку, - полагіднішала матір. - Для кого ми стараємось? Крім тебе, в нас нікого нема.
Олег уявлення не мав, як жити без батьківських «чайових», у маленькій квартирці... А про утримання сім’й і поготів не думав.
Викручувався перед Діною, наче вуж на сковорідці.
- Не принижуйся, Олеже. Йди. І я мушу йти. І наша дитина... Вона ніколи не ходитиме цими вуличками...
Спогади перервав доторк до руки.
- Як ви? - запитав чоловік, який допоміг їй.
До них підійшов запізнілий гість:
- Вітаю, молодий татусю! Вибач, що не встиг на церемонію. Тримайся, Максиме. Дуже шкода, що втратив дружину. Але в тебе є син. Живи для нього. І пам’ятай: у тебе є друзі, які завжди допоможуть.
Діна зрозуміла: незнайомець, що допоміг їй, - батько малюка. І він пережив втрату.
- Може, мені залишити його чи її? - прошепотіла сама до себе.
- Перепрошую, ви щось сказали? Що у вас трапилось? Ходімте до автівки й розповідайте.
І вона розказала...
...Малюк усміхався в сні. Катерина, Дінина бабуся, також всміхнулася. Внучка ось-ось повернеться з поліклініки. Богодар, Максимів син, часто «гостював» у їхній квартирі...
…- Добре, Діно, що ти тоді зайшла до храму, - нерідко повторював Максим.
- І добре, що ти там був...
...Коли Діна розповіла Максимові про свої перипетії, щось тенькнуло в його душі. Його покійна дружина, коли дізналася про вагітність, була щасливою, хоча лікарі категорично забороняли їй народжувати. Та вона ризикнула своїм життям. А ця дівчина через якогось безвідповідального бовдура хоче дитину стратити. Максим пішов на хитрість.
- Ви не проти мені інколи допомогти? Моя мама буде доглядати Богодара, поки няню знайду. Але деколи її треба буде підмінити.
Діна погодилась. Коли вперше залишилась із маленьким, зрозуміла: вона любить свою майбутню дитину. І народжуватиме!
...Лікарі сказали: буде дівчинка.
- От, і матимемо парочку, - пожартував Максим.
Кохання до них прийшло непомітно. А ще Максим був вдячний Діні за гарне ставлення до сина. Тішився, коли Богодар щасливо усміхався до неї. А діти відчувають добру людину. І він вибрав собі маму.
Вони домовились: Максим запише на себе Дінину донечку. А після того, коли мине рік після смерті його дружини, узаконить свої стосунки з Діною.
- Як ми назвемо маленьку? - запитав у Діни.
- Богдана. Наш син - Божий дар, а доня - Богом дана.
...У цьому ж храмі вони хрестили Богданку. Згодом тут їх повінчали…
...Хто не знає історії їхньої сім’ї, й не здогадується, що діти - зведені брат і сестра. Обоє білявенькі, синьоокі. Їх обох однаково люблять батьки. Колись їм повідають правду. А поки вчать любити братика, який скоро з’явиться на світ. Також Максим навчає шестирічного Богодара допомагати мамі та сестричці.
- Ми ж чоловіки, - каже синові.
...Катерина сиділа на лавці з місцевими «сек’юріті». Чекала своїх.
Під’їхала автівка. Першим вистрибнув Богодар. Подав руку Діні. «Сек’юріті» аж роти порозкривали.
- Ти ба, чужа дитина, а…
- Чому чужа?! - заперечила котрась. - Діна його з пелюшок вибавила.
- І мені руку подай, - серйозно мовила Богданка.
Всі засміялися.
Діна поволі підіймалася сходами на другий поверх. А діти навперебій щось розповідали Катерині.
- Бабусю, ми придумали ім’я для братика, - змовницьки прошепотів Богодар.
- І яке ж?
- Свят.
- Гарне. Але чому Свят?
- Тато каже, що я з Богданкою для нього і мами - свято. А Свят - це справжніше свято. Так, бабусю?
- Не справжніше, моє сонечко, просто тепер в мами і тата буде троє щебетливих свят…
Немає коментарів:
Дописати коментар