Тихенько, щоб ніхто не бачив, набираєш у жменьку пшениці для ненаситних
горобців. Пантруєш через вікно зайчатко, яке залишило сліди в садку. Віриш: це воно
кладе маленькі гостинці під подушку…
- Тиснуть морози. На врожай, - каже дідо і усміхається душею.
Дідо схожий на земного святого: добрий і сивий. Кожне слово мовить правдиво
і розважливо.
- Так-так, - погоджується бабуся. - Дим стоїть стовпом - на холоди.
Здавалося, дими зігрівають зорі і місяць.
На покуті, під образом, - житній сніп і кутя - для душ і ангелів. Вони
прилітають уночі. Вкотре обіцяєш собі не спати, аби побачити те різдвяне диво. Але
очі закриваються під тиху мамину молитву…
…Ранок будить холодний світ. Прокидаєшся. Казка нечутно залишає оселю,
забираючи з собою недодивлений клаптик сну. Щоб повернутися, коли заболять
втрати, або засумуєш…
Немає коментарів:
Дописати коментар