- Пробач, - прошепотів Назар під час поцілунку.
Не про таку забаву вона мріяла.
- Вітаємо тебе, сину! - від тосту батьків нареченого віяло
холодом.
Про Наталку жодного слова. Вона була зайвою на власному
весіллі. І її батьки також. Більше гостей з боку нареченої не було. Навіть
рідного брата з дружиною.
…Коли Назар сказав матері, що хоче одружитися з Наталею, то
почув:
- Жартуєш? Не пара вона тобі!
- Чому?
- А ти не розумієш? Твій батько і на нову хату заробив, і на
машину, і… А ті інтелігенти до чого доробилися? До двокімнатної квартири в
«панельці» і недобудованої дачі?
- Мамо, не всі ж заробітчанами можуть бути. Ви також з
Америки повернулися.
- Так, повернулася, аби тебе, бовдура невдячного,
виховувати. Зате батько більше десятка літ для тебе старається. Поглянь
довкола. Скільки гарних, заможних дівчат є, а ти… Мати Аліски Іванишиної з
Італії не вилазить, а батько - з Іспанії. А в Оксанки…
- Хіба Наталя не гарна?
- Наталя бідна!
Назарів батько працює в Штатах водієм-далекобійником. Платню
має добру. А ще скуповує на «сейлах» різноманітні речі й висилає додому. Там
купує за дешево, тут дружина продає дорого.
Назарів вибір для батька також став всесвітньою катастрофою.
- То я тепер маю працювати на твоїх голодранців? - запитав
сина під час розмови через Інтернет.
…Після того, коли Назар з Наталею подали заяву на одруження,
мати сказала:
- Що ж, мусимо з батьком погодитися на твій шлюб. І весілля
справити. Але за однієї умови: ми не хочемо бачити на забаві родичів і друзів
тої твоєї…
- Як це?!
- А ось так! Батьки хай приходять. І все! Це - наше весілля.
Якщо хочуть, хай влаштують своє.
- Що люди скажуть, мамо?!
- …Що ти привів до хати голоту!
Наталка не йняла віри почутому.
- Назаре, а як же мій брат? Хрещені? Родичі? Друзі? Як я їм
маю пояснити?
- Чесно? Не знаю…
Від такої новини Наталчині батьки були в шоці.
- Не по-людськи це, - з болем сказала матір, яка у
дитсадочку навчала чужу малечу бути добрими, щирими, чемними. - Весілля для
молодого, чи що?
Батько - учитель історії, по-філософськи мовив:
- Світ і не такі маразми бачив.
…На весіллі з Наталчиними батьками ніхто з гостей, крім
молодих, не спілкувався. Коли тамада запросив їх до тосту, сваха демонстративно
встала й вийшла.
- Будьте щасливі, дорогі діти, - крізь сльози бажала
Наталчина матір. - Хай Господь благословить вас і ваше кохання.
- Оберігайте і шануйте один одного, - додав батько. - Гарної
вам долі. Світлої дороги в життя…
- Гірко! - вигукнув тамада.
Гірчило шампанське. І погляди гостей нареченого. І цей
нескінченний день…
- Може, треба було відмовити доньку від того весілля? -
прошепотіла до чоловіка Наталчина матір. - Вони ніколи не змиряться… не будуть
її любити.
- Головне, аби Назар любив. Йому жити з Наталею, а не їм.
- Тяжко мені…
Майже ніхто з гостей не запрошував до танцю молодої. Лише
діти веселилися з Наталкою. Вони не розуміли інтриг та підступів дорослих.
Назарів батько розповідав дорогим гостям про Америку, про
гарні тамтешні дороги, які об’їздив уздовж і впоперек. Як трусився над кожним
заробленим доларом для єдиного сина. І про те, як жалкує, що не така невістка
дісталася. Мати витирала уявну сльозу. А гості скрушно хитали головами.
- Де молоді жити будуть? - запитав хтось.
- Ще не встигли розвалити старої хати. Хай там газдує
невісточка, - злісно відповіла «добра» свекруха. - Правда, хата порожня. Зате,
не з лободи.
Гості зареготали.
Бабця молодого підійшла до Наталчиних батьків.
- Не був мій Олесь колись таким недобрим і скупим. Заробітки
його зіпсували. Люсьці, невістці моїй, світа мало. А колись сама без приданого
до нас прийшла. Але ми з покійним чоловіком на те не звертали уваги. Бо й самі
з бідності викарабкалися. Назар має гарну вдачу. Аби не зіпсувався, дав би Бог.
І, знаєте, молоді можуть жити зі мною, якщо захочуть. Я сама залишилася після
смерті чоловіка. Хата добротна. Із села до міста - рукою подати. Та й Назар -
мій єдиний внучок.
…Весілля наближалося до завершення. Підпилий Олесь підійшов
до молодих:
- То куди ти своє нещастя поведеш? - запитав у сина. - В наш
дім? Я ж для тебе страюся. Кручу там баранку. Думав і тебе в Америку забрати.
Але, якби ти щось путнє знайшов. А воно - пси-хо-лог! Ха-ха! Інтелігенція…
- Не воно, тату, а Наталка, моя дружина. Затям це!
- Як то жартують? Запишу хату на кота. А-а-а, в нас кицька.
Значить, на кицьку.
У Наталки потекли сльози.
Назар дістав мобілку. Викликав таксі. Посадив у машину
наречену, її батьків і сам сів. Назвав Наталчину адресу.
- Подарунки забери! - гукнув услід батько.
- Наша родина дарувала, в нас все і залишиться, - смикнула
за руку чоловіка Люська.
Хтось із гостей затягнув: «Чого, козаче, сумний ходиш…». 
Немає коментарів:
Дописати коментар