Подій у житті кожної леді з дипломом про вищу освіту, малими зарплатами, боргами й побутовою невлаштованістю чимало, і кожна з них суттєва: нова придбана річ, нове романтичне захоплення, звістка про те, що хтось із знайомих виїжджає за кордон на ПМЖ або на заробітки.
- Ой, дівчата, погляньте, яку я собі сукню купила. А знаєте, де? – похвалилася «обновкою» Ніна.
- На секонд-хенді, - хором заспівали ми.
- А в мене блузка з секонду, - й собі похвалилась Наталка.
- А в мене – спідниця, - підтримала «модну» тему Катерина.
- Я взагалі з ніг до голови у вдяганках із секонду, - відзвітувала Іванка.
- А в мене – босоніжки, - сказала я, - і кімната залилася сміхом.
- Що ж, дівчата, наступного разу визначатимемо «міс секонд-хенд», - зіронізувала Іванка.
- Усе-таки молодці депутати міськради. Секонд дає кому треба прибутки, а нам можливість одягнутися, - мовила Катерина. – Якби за них на наступних виборах проголосували всі, хто одягається на секонді, не було б проблеми знову окопатися при владі.
- У мене скоро день народження (це – Іванка). І саме цього числа День будівельника. А я – вічна квартиронаймачка.
Свою господиню за скнарість і придирливість Іванка величає гримзою. А в записнику у графі «борги» вона - під номером один. І зазначено: «Платити вчасно».
Я також люблю жартувати на тему дня народження. Річ у тім, що у відривних календарях кілька років підряд на листочку з датою дня мого народження малюють карикатури. І на тих «шедеврах» - хто б ви подумали? Пияки! Саме цю касту немужчин я категорично не можу терпіти.
Далі – знову про борги.
- Я винна знайомій невеличку суму, то переховуюся від неї, як від Інтерполу. Вона на ринку стоїть. Обминаю. Уявляєте, через якихось три сотні гривень… - Нінка мало не заплакала.
- До речі, в мене з’явився шанс поїхати на роботу за кордон. Контракт, все офіційно. Шеф запитав, чи маю я нерухомість, рахунок в банку. А в мене ж гуртожиток, - зітхає Катерина. – Стоп! Як це в мене немає нерухомості?! А чоловік? Він з ранку до вечора нерухомо лежить на дивані і дивиться телевізор. Безробітний інтелігент. Каже, що з дипломом працювати будь-де не піде.
Ми жартуємо над негараздами. Деремо лаха з самих себе. Котяться сльози чи то від жартів, чи від життя розхристаного, почасти невеселого.
Нінка приносить каву і домашню настоянку. Ми виголошуємо тости-цитати з Ахматової, Цвєтаєвої, Єсеніна… Нам шалено подобається поезія Ліни Костенко і Оксани Забужко.
- Видай щось власне, - звертається до мене Ніна.
І я видаю:
Здається,
за плечима сто віків,
освячених
завтрашнім днем.
А як жити сьогодні –
не знаєш.
Розглядаєш себе
на фотокартці
кількарічної
давності,
зазираєш
у власну душу
і не впізнаєш…
Завтра вранці
знову зустрінеш
шматочок свого життя,
увечері – проведеш,
а вночі присниться,
шо не можеш
злетіти.
Прокинешся
і відчуєш:
болять крила.
Тобі ж лише…
Яка різниця?
В очах – осінь,
на устах
квітне літо,
а в серці
ще стільки весни!
З тоненьких
промінчиків-мрій
лагодиш
золоту драбину.
Ти мусиш злетіти!
Твої крила
засумують за небом
і мине біль.
Віриш?
- За поетів! За нас!
«Чим мені гірше, тим я ліпше виглядаю!» - це мій девіз.
«Усе так не буде!», - наш спільний тост.
«Життя прекрасне!» - так у найскрутніші хвилини бадьорить себе і нас Нінка.
«Дівки, тримаймося!» - завжди повторює Іванка.
І ми тримаємось. Кожна плекає надію про жіноче щастя. Не зраджуємо нашим мріям. Подумки відчиняємо двері у розкішні крамниці. Приміряємо на себе світ високої моди. Нам личать ваші фантазії, панове кутюр’є! І ми інколи знаходимо їх... на секонд-хенді.
…Одинадцята вечора. Пора збиратися. Пропонуємо Іванці, оскільки живе найдальше, провести додому. Вона не проти:
- Дякую, дівчата.
Потім виймає із сумочки свій борговий телетайп і показує нам:
- Завжди, як повертаюся пізно сама, ховаю це у надійному місці. Хай ліпше поцуплять мій гаманець чи навіть мене, аніж список моїх кредиторів…
Немає коментарів:
Дописати коментар