Подруги радили Інні добре подумати перед тим,
як стати дружиною Валерія Петровича. «Ви ж знаєте: мій екс-благовірний повіявся
у світи, аліментів доньці не платить. Навіть не знаю, де він. Набридло міняти
наймані квартири. Поки є краса і молодість, треба скористатися шансом, -
віджартовувалась Інна. - Дівчата, я ще й вам допоможу…».
Після одруження Інна не мала часу для зустрічі
з подругами. «Я тепер дружина чиновника», - відповідала. Поспішала то на офіційні зустрічі разом із
чоловіком, то на забаву, то ще кудись. Згодом подруги зрозуміли, що вже стали
колишніми й перестали Інну турбувати.
Тетяна зателефонувала до Інни від безвиході.
Синові зробили операцію. Потрібні гроші на реабілітацію. Родина, колеги з
роботи, друзі допомогли, чим могли. Але цього виявилось мало. Вирішила позичити
грошей в Інни. «Ми завтра їдемо на відпочинок за кордон. Ти не уявляєш, скільки
це коштує! - «бідкалася» Інна. - Повернемось через десять днів. Я дамся чути.
Чоловік щось придумає. Він може все!».
Телефонного дзвінка від Інни ні через десять
днів, ні через місяць, ні через рік Тетяна не дочекалася…
Інша подруга Неля «перетнулася» з Інною на
благодійному вечорі. Інна зробила вигляд, що Нелю не помітила. Вона з Валерієм
Петровичем була в оточенні людей не з Нелиної орбіти - заможних, впливових.
Від колишньої Інни не залишилося й сліду.
Змінила відношення до людей, зачіску, колір волосся і душу. «Ти бачиш, якою
гоноровою Інка стала. Йде - землі не торкається», - говорили між собою
екс-подруги і знайомі. «Кажуть, Валерій Петрович готовий небо для неї
прихилити». «А я чула, що він Іннину малу не любить. Валерій Петрович начебто
дітей узагалі терпіти не може. Тому Інна доньку до батьків відправила. Там до
школи ходить. У нього з жодною дружиною дітей не було».
Чотири роки подружнього життя видалися для
Інни казкою. Чоловік справді недолюблює її доньку. Але цю проблему вона
вирішила. Маринку з радістю взяли до себе батьки. Інна побачила стільки світу,
що дехто за все життя не спроможеться. Її шафа забита стильним одягом,
холодильник - делікатесами. І нова автівка на стоянці.
…Якось врапт Валерій
Петрович збайдужів до Інни. Вона здогадувалася: мабуть, знайшов нову пасію.
Коли чоловік спав, шукала в його кишенях «речові докази» зради. Намагалася вловити
запах чужих жіночих парфумів. Але «компромату» не було. Врешті вирішила
відверто поговорити з чоловіком.
- Що трапилося,
коханий?
- Я втомився.
- Ти багато працюєш.
Може, кудись поїдемо на кілька днів?
- Я втомився від
тебе.
- Що я не так?..
- Я пригледів житло
для тебе. Двокімнатну квартиру. У новому будинку. Там уже ремонт роблять. Меблі
також куплю. Через два-три місяці зможеш перебратися.
- Хто вона?..
- Гарна молода
дівчина.
- А я, виходить,
стара?
- Інно, час від часу
в житті треба щось міняти. І коханих жінок також.
- Ти говориш це так,
начебто жінки для тебе - речі ширвжитку.
- Жінки - це свято.
Але жодне свято не триває вічно.
- Казали мені, що
ти…
- Інно, я не
виставляю тебе на вулицю голою-босою. До речі, машину також залишай собі.
- Всі ви, чиновники,
такі! Може, мені варто розповісти пресі про твої таємні бізнесові справи? Про…
- Сповідь ображеної
жінки? Не опускайся так низько. І що ти знаєш про мої справи? Невже я колись
обговорював їх з тобою?
…Через три місяці
Інна переїхала у нове помешкання. А в її паспорті з’явився штамп про розлучення.
Ті, що колись
віталися «моє шануваннячко, пані Інночко», почали вдавати, ніби не знайомі з
нею, бо перестала бути дружиною чиновника. Тепер їхня увага і «шануваннячко»
діставалися новій обраниці Валерія Петровича - красуні-брюнетці модельної
зовнішності. Про себе нарекла пасію колишнього чоловіка «Барбі». Ненавиділа її.
Вважала своєю кривдницею. І заздрила водночас. «Барбі» була дуже гарною.
Інна хотіла
зустрітися з «Барбі». І якось така нагода випала. Вони, виявляється, ходили в
один косметичний салон.
- І як тобі мій
колишній чоловік? - без «привіту» і «доброго дня» запитала в «Барбі».
- Що саме вас
цікавить? - з лукавинкою в очах поцікавилася та.
- Ти… ти… він і тебе
залишить. Покористується і залишить! - зірвалася на крик Інна.
- Інно Степанівно, -
мовила господиня салону, - у нас не прийнято…
- Ненавиджу! -
вигукнула Інна й вилетіла з приміщення.
Більше вона туди не
ходила.
…У новому помешканні
Інні було сумно й самітньо. Розрадою була донька, яку забирала на вихідні від
батьків. «Може, перевести її до міської школи?» - запитала у матері. «Не
поспішай. Спершу, на роботу влаштуйся».
Інна таки
зателефонувала Валерію Петровичу. Їй справді потрібна була робота. «Я
допоможу», - відповів коротко. «Ти не проти, аби я продала машину? Гроші
потрібні». «Роби, що хочеш. Це ж твоя автівка».
Валерій Петрович
влаштував Інну на роботу в одну з установ. І попросив більше його не турбувати.
Скоро в Інни день
народження. Гадала, кого б запросити. Друзі й колеги Валерія Петровича
відпадали. Батьки не приїдуть, бо мати підвернула ногу. На новій роботі до Інни
ставлять холодно. Вона для співробітників - колишня дружина чиновника, який
нікому нічого не зробив за «дякую». На місце Інни були інші, кваліфіковані,
претенденти. Але воно дісталося саме їй, тому що…
«Може, запросити Нелю, Таню, інших дівчат?» - подумала. Набрала номер
Тетяниної мобілки. Недійсний… Зателефонувала Нелі. «Ти-и-и?» - здивовано
перепитала колишня подруга. «Нелю, пам’ятаєш, у
мене завтра день народження. Хотіла б тебе запросити. Таню також…». «Дякую, я не прийду». «Як Таня, її син?» «Все гаразд. Інно, вибач, не
телефонуй мені більше». «Нелю, ти знаєш, що Валерій Петрович...» «Знаю, залишив тебе. Мабуть, важко були колишньою
дружиною чиновника». Неля поклала слухавку. «І колишньою подругою також…», -
мовила в нікуди Інна. Й заплакала…
Немає коментарів:
Дописати коментар