Марина овдовіла у неповних сорок. Коштовним дарунком від подружнього життя, її надією і долею був син Андрій. Хлопець видався славним характером, вродою і розумом.
На останньому курсі навчання завітав додому з гарненькою дівчиною.
- Мамо, знайомтеся, це – Оксана. Ми навчаємось разом в університеті. Оксана – моя наречена.
Марині майбутня невістка сподобалася.
- Що ж, діти, будемо готуватися до весілля.
- Зачекайте, мамо, треба спершу закінчити навчання.
- Добре, восени робитимемо весілля. Ми з твоїм татом, Андрійку, також цієї пори побралися. І були щасливі.
Марина прикидала, скільки гостей потрібно запросити. І скільки це буде коштувати. Міркувала, на чому можна бодай трохи зекономити.
- Андрійку, я зберегла татову обручку. Аби не витрачати зайвих грошей, занеси її у ювелірну майстерню, хай переділять навпіл. Буде два перстені. Поглянь, яка вона широка. Колись такі були в моді.
Син так і вчинив.
- Гарні твої діти, Маринко, - раділа родина, друзі, сусіди. – Якби був живий Володя… Все він бачить з небес. І тішиться…
Спогади про чоловіка ятрили і гріли Маринину душу. Такого, як її Володимир, більше немає. Це було її переконанням. Тому й не змогла відповісти взаємністю комусь іншому. Син схожий на батька. І їй цього достатньо.
- Мамо, - змовницьки зашепотів Андрій, - незабаром ви станете бабусею. Оксанка вагітна.
- Кого чекаємо: хлопчика чи дівчинку?
- Оксанка хоче доньку, я – сина, отож, треба двійню, - жартував Андрій. – Ми не хочемо знати наперед, хто народиться.
- Правильно, кого Бог пошле…
Першу дитину Оксана не виносила. Другу – також. Лікарі розводили руками. Начебто все гаразд, але… Незабаром родину спіткало нове лихо: син потрапив в аварію. Одужував довго і тяжко.
Втретє Оксана завагітніти не могла. Марина втратила спокій. Не розуміла: звідкіля ці напасті. За які гріхи. Андрій ставав нервовий. Оксана сумувала. Дитина могла б уберегти їхню сім’ю.
- Маленьке диво, золотий промінчику, галасливе сонечко, ми чекаємо тебе. Ми вже любимо тебе. Доленько, змилуйся, - шепотіла Марина, наче молитву, наче заклинання.
А неслухняні журавлі носили легенькі сповиточки до інших родин.
Марині радили: варто піти до ворожки чи екстрасенса. Може, пороблено. Чи позаздрив хтось.
- Будемо, сину, шукати забороненого ліку.
- Не вірю я в це, мамо.
- І я не вірю. Але спробувати треба.
… Під горою жила та, «котра всім допомагає». Стежку до її оселі знали багато людей. Нараяли поїхати до знахарки й Андрієві з Оксаною.
Подружжя тихенько постукало у двері.
- Зачекайте, - пролунало у відповідь. – Не переступайте порога. Спершу зніміть свої обручки. Вони – мертві.
Здивовані, вони поклали перстені на землю біля входу.
- Не хвилюйтеся, їх ніхто не забере.
Та, «котра все знає», повідала:
- Коли людина помирає, їй належить дати одяг, іконку й перстень, якщо була у шлюбі. А ви залишили обручку собі. Гріх узяли. І пішли з цим гріхом до вінця. Тому й незгоди переслідують вашу родину. Мусите молитися. А обручки закопайте на батьковій могилі й попросіть прощення у покійного. Чужий перстень – чужа доля. Купіть собі нові обручки. Освятіть у храмі, розкажіть священику все. Ви будете щасливими…
Марина вклякнула перед чоловіковою могилою:
- Пробач, Володю, не знали ми…
- Повертаємо, тату, тобі твоє, - Андрій загорнув золото у землю.
… Первісток в Оксани з Андрієм народився восени. Син…
Немає коментарів:
Дописати коментар