…Невеличка двокімнатна квартира дісталась Зої від рідної тітки Євдокії, яка, вийшовши на пенсію, оселилася на батьківському обійсті. Тітка виховала Зою, коли не стало матері. Своїх дітей не мала - рано овдовіла. Тому, коли племінниця залишилася сиротою, вважала її за доньку. Допомагала, коли Зоя вчилася в медучилищі. Видала заміж.
Максим, Зоїн залицяльник, тітці не подобався.
- Душа в нього подвійна, - застерігала племінницю.
Дівчина вважала: всі шукають у майбутніх зятях і невістках гандж. Тітка - не вийняток.
У Максима було двоє молодших сестер. Тому Євдокія погоджувалася, аби Зоя з чоловіком жили в неї.
- Мусимо миритися. Коли вийду на пенсію, поїду до села. Відколи померла твоя мама, хата пусткою стоїть. Лише на вихідні там буваємо. Город завжди заростає.
- Максим вирішив винаймати житло. Та й до пенсії вам ще далеко.
- Але ж це дорого.
- Шукатимемо щось дешеве.
- Максим і далі на ринку буде торгувати?
- Він має більше грошей, ніж я своїх «медсестринських».
…На весіллі всі веселилися, крім Євдокії. Щеміло серце. Калатало, мов навіжене. Вийшла на вулицю. Збиралося на дощ. Євдокії також хотілося плакати…
Зоя з Максимом винайняли однокімнатне помешкання неподалік ринку. Квартира, через гори сумок, нагадувала склад. Тітка охала, споглядаючи на це. Зоя заспокоювала: торговці, які залишають тут свій крам, платять гроші. Кожна копійка - на власне житло.
- А якщо дитина народиться? Як бути з цим бардаком?
- Дітей ще не плануємо. Максим каже, спершу треба гроші заробити.
Через три роки після одруження Зоя народила доньку. Назвали Віталіна. Так хотів Максим.
Тепер винайняли двокімнатну квартиру. Також неподалік ринку. У «дитячій» - гори сумок з крамом. Зоя заперечувала, проте чоловіка годі було переконати. Треба копійку «товкти».
…Максим почав приходити додому пізно. Пояснював: комусь щось допомагав, посидів з друзями, «халтурка» підвернулася…
Він любив доньку. Купував їй яскраві маленькі одяганки і великі зайці та ведмеді. Лише бавитися з Віталінкою не мав часу.
Зоя відчувала: чоловік до неї почав ставитися холодно, навіть байдуже. Не розуміла причини. Вона ж симпатична. Смачно готує. Дитина доглянута. Попросила пошукати іншу роботу. Максим відповів:
- Скоро свою торгівельну точку здам в оренду. Сам у магазин переберуся.
- В чий?
- У свій.
- А як з купівлею квартири?
- Спершу магазин. Хай маленький, але власний. А там…
…Віталінка подарувала Зої на день народження три засушені незабудки.
- Мамо, хай вони лежать в книжці про Білосніжку.
- А чому три квіточки?
- Ти така доросла і не розумієш. Це - я, ти і тато.
- І ти вже майже доросла. Скоро шість років. Почнемо до школи збиратися.
…Зателефонувала свекруха.
- Зою, Максимів телефон не відповідає. Батько чимось отруївся. До лікарні забрали.
- Максим ще на ринку.
- Піди й скажи, аби до лікарні їхав.
Через не добре закриті жалюзі Зоя побачила Максима у товаристві незнайомої жінки. На столику - коньяк, цукерки. Максим і незнайомка веселі. Він розлив коньяк, поцілував її… «Це і є його «халтурка», - подумала. Постукала. Максим відкрив. Зніяковів, проте швидко опанував себе.
- Галина, - відрекомендував «халтурку». - Хотів сказати, але тепер знаєш.
- Твій батько в лікарні. Мама просила, щоб ти приїхав.
Зоя зібрала свої і доньчині речі, викликала таксі, поїхала до тітки.
Євдокія жодним словом не дорікнула племінниці. Згадала лише весілля і щем біля серця…
…Розлучення для Зої видалось пеклом. Сирота, без власного житла, без пристойної платні. Вона не може забезпечити дитині нормального, повноцінного виховання, - апелював до всіх і вся Максим. «Халтурка», не бідна дама (давно крутиться в торгівлі), також «допомогла». Віталіну залишили з батьком. Зоя могла зустрічатися з донькою, забирати до себе. Але це її мало тішило.
- Навіщо тобі Віталіна? - запитала в уже колишнього чоловіка. - Твоїй пасії чужа житина не потрібна.
- Дітей Галина народжувати не хоче. Немає часу. Бачила б ти її будинок! Два поверхи! Для Віталіни там стільки місця! Вона буде мати все. А ти що їй можеш дати?
- Я матір...
…Євдокія перебралася до села. Зоя тяжко звикала до самітності. «Шкода, що люди не можуть нас бачити, - журилося ангелятко. - Їм би було легше…».
Максим привозив доньку на вихідні, і коли вони з «халтуркою» кудись їхали.
У дванадцять років Віталіну модні журнали почали цікавити більше, ніж шкільні книжки. Хвасталася обновками. «Крутою» подругою-однокласницею…
- Ма, що ти хотіла б на день народження?
- Не знаю… Віталіно, пам’ятаєш три незабудки, які ти мені колись подарувала? Тобі було шість років. Я й досі бережу їх. В твоїй улюбленій книжці про Білосніжку. Показати?
- Ма, ну, ти й дивна! Викинь ті засушені квіти. Хочеш, я попрошу тата, аби мобілку купив? Твоя стара. Дарувати буду я. А тато - спонсор.
- Не хочу!
…Віталіна таки принесла на день народження мобільний телефон. Коли донька пішла, Зоя дістала книжку про Білосніжку. Найдорожчим подарунком були три засушені незабудки…
Немає коментарів:
Дописати коментар