- Надю, ходімо до Михася. Може, щось цікаве вивідаємо, -
просила подругу Люда.
- Я й так знаю, що Дімка мене кохає.
- Не будь занудою. Ходімо. Ради мене.
- Ну, добре…
Михась віщував Люді гарного кавалера, щасливе заміжжя і
життя в іншому місті. А до Наді мовив:
- Не цурайся долі.
- Я нікому Дімку не віддам.
- Я про долю кажу, про долю…
Надя здвигнула плечима. Іронічно глянула на подругу.
…З однокласником Василем Надя зустрілася на зупинці.
- Ти вже з армії повернувся? Не знала.
- Як би відповідала на мої листи - знала б.
- Василю, не починай…
Надя зі школи подобалася Василеві. А він їй був байдужим.
Василів батько, безпросвітній пияк, рік тому віддав Богу душу. Батько тлумив і
Ваську, і матір. Пропивав усе, що міг. Навіть примудрився синового шкільного
портфеля у когось на чвертку виміняти. Вчителі дивувалися: коли хлопець встигає
добре вчитися? Бо й матері допомагав - працювала прибиральницею. І нерідко
доводилось ночувати то в родини, то в сусідів, коли батько повертався додому
п’яний, як чіп.
Василь був вродливим, але для дівчат нецікавим. Через
батька. Все містечко знало: п’яний Остап то на лавці хропе, то під лавкою. То
пісню горлає на всю вулицю, то з кимсь шарпається…
Надя соромилась Василевого залицяння. А він її кохав…
- Що збираєшся робити? - запитала Надя, аби не мовчати.
- Вступатиму в інститут. Але це пізніше. А зараз запрошую
тебе на каву.
- Я поспішаю.
- Боїшся, що Дімка побачить?
- Хм! Смішний. Я заміж за нього збираюся.
У містечку знали: Дімка - крутій. То за однією дівчиною
очима стріляє, то за іншою. Але Надю від себе не відпускає. Інтерес має. Надина
матір в торгівлі працює. Батько таксує. Надя також на продавчиню вивчилась.
Родина заможна.
Сам Дімка одного з місцевих начальників возить. Для містечка
це поважно.
…Василь пробував поговорити з Людою. Хай би та відкрила
подрузі очі на Дімку. Але Люда випалила:
- Соромиться Надя тебе! Не діставай її зі своєю любов’ю. І
Дімка не рівня тобі. Сам повинен розуміти.
- Бо я син пияка і без приданого?
- Думай, що хочеш…
…Надя поспішала на ринок, але величезні сумки з китайським і
турецьким шматтям гальмували ходу. Маршрутки в їхньому містечку їздили, як
хотіли. Як їй остогидли ці торби! Автівка зіпсувалась. Дімка шпортається в
машині разом із друзями-пияками. Надя побоюється, що після таких «майстрів»
легковик уже не заведеться.
…Після одруження Надя з Дімкою жили нормально. Народилося
двоє дітей. Тесть з тещею допомагали. А потім не стало Надиного батька.
Потрапив у аварію, покалічився. Трохи помучився і помер. Матір почала наодинці
з собою запивати горе. А невдовзі й зятеві стала наливати. Надя сварилася з
обома,
совістила. Її ніхто не чув. Уже й поголос містечком пішов…
Дімка часто приходив до магазину, де працювала дружина. Один
раз із каси гроші потягнув, другий… З роботи жінку попросили. Пішла на ринок.
Сама їздила до Хмельницького, притягувала звідти тяжкі торби
з крамом. І те добро продавала на містечковому ринку. Треба було дітей на ноги
ставити. Бо з чоловіка толку не було. Пив разом із тещею. Ще й «друзі»
занадились…
…Надя ходила вимоклим садком і зі смутком дивилася на обпалі
яблука, яким ще не пора валятися у траві. То теплінь стояла несамовита, то дощі
зарядили і нема їм кінця-краю. Садовині та городині невтямки, що твориться в
природі. От і доспіває все не в пору.
- Привіт, подруго!
- Люда! Чому не зателефонувала, що в гості приїдеш?
- І в моїх батьків яблука дощі трусять. А синоптики й далі
мокву обіцяють.
- Ой, не кажи! Без гумаків - ні в садок, ні на город. Нема
літа цього року. Та й, певно, вже не буде. Бо скільки його залишилося? Жменя. І
торги на ринку через ті дощі сякі-такі. А ти як? Гарно виглядаєш. Не скажеш, що
уже п’ятдесятка на носі. Хоча, все правильно. Чоловік тебе шанує. Роботу гарну
маєш… А я… Аж не віриться, що однолітки. Дістав той базар. Узимку стою на
холоді, одягнена як опудало. Влітку від спеки млію. Врода вивітрилася. А Дімка…
алкоголік
нещасний. Нема від нього помочі. Мама… це вона винна. Споїла
його. Нема просвітку в житті. Поїхала б на заробітки, але той алкоголік хату
проп’є. Проте, коли все остаточно дістане, кину і Дімку, і базар, і хату й
подамся в світи. Роботи не страшно. Страшно так жити, як я. Слава Богу, сини в
пляшку не заглядають. І невістки у мене славні.
- До речі, твій колишній залицяльник тут є. Василь. Не чула?
- Ні. А до кого він приїхав? Маму вже давно звідси забрав.
- До тітки. Вона біля пошти живе. А сам Васька за кордоном.
- На заробітках?
- Ні. Працює… щось з математикою пов’язано. Він же на
фізматі вчився. Толком не знаю. Мені Люська, однокласниця наша, розповідала.
Каже, ледве впізнала його. Суперово виглядає. Машина, наче в олігарха. Багатий,
видно. Років з двадцять п’ять його не бачила. А хотілося б.
Надя промовчала. Згадувала лишень, чи їй щось потрібно на
пошті.
…Вона волокла свої торби з ринку до зупинки. Злилась. Кілька
разів накрапав дощ. Торги не йшли. Ще й голова розболілася. Певно, від погоди.
- Надя?!
Підвела очі. На неї з подивом і цікавістю дивився елегантний
чоловік.
- Василь???
Їй хотілося провалитися крізь землю разом з ненависними
торбами.
- Радий тебе бачити, - мовив.
- І я… тебе.
- Як живеш?
- Як усі. Синів одружила. На ринку торгую.
- А Дімка?
- Спився, - тихо мовила, опустивши очі. - А в тебе як
справи?
- Живу і працюю за кордоном. Наукою займаюся. Донька внучку
недавно подарувала. От, до тітки приїхав. Старенька вже.
До них підійшла доглянута, вишукано одягнена жінка.
- Моя дружина. Оленка. Оленко, це моя однокласниця Надя.
Наді вдруге хотілося провалитися крізь землю.
- Нам пора. Ще треба до аптеки вступити, ліки тітці купити.
З братами двоюрідними зустрітися. Ми не надовго - завтра їдемо. Передавай
вітанням нашим однокласникам, якщо побачиш когось. Всього доброго!
- Дякую. Взаємно.
Надя повними очима сліз дивилася услід Василеві і його
дружині. Це ж на місці цієї жінки вона могла би бути. Василь називав би її
Надійкою…
Добрела до зупинки. Гепнула торбами об землю. Маршрутки
довго не було. Узяла свою ношу й поволокла далі. А з голови не йшов Василь…
Захмелілий Дімка копирсався в машині.
- Вже набрався? - гаркнула, грюкнувши хвірткою.
- Я тільки пиво… А ти, як змія, зразу кидаєшся…
- Де ти на мою голову вирвався?! Вже життя скапарала біля
тебе. Ото доленька…
І тут пригадалися слова покійного Михася: «Не цурайся долі».
Це ж він про Ваську казав тоді…
Немає коментарів:
Дописати коментар