Іванка приміряла квіткове різнобарв’я, маючи в
«гардеробі» дві сукеночки: на свято і на щодень. Коралики робила з горобини.
Сережки - з вишень. Брошки - з пшеничних і житніх колосків. Прикріплювала їх
шпилькою до сукеночки «на щодня» і була «модна-модна».
…Іванка любила розглядати «модні» сторінки в
журналах і домальовувати моделям шалики, хустинки, коралі. Сама ж дівчина
одягалася доволі скромно. У батьків-колгоспників зайвих грошей не водилося. А
потім все стало дефіцитним. Навіть півтора-два метра ситцю годі було купити.
…Однокласник Василь залицявся до Іванки чи не з
першого класу. Але вперше провів додому, коли були восьмикласниками.
…Оксанку вважали модницею. Її сім’ї «йшла Канада» від родичів.
Тому Іванчина однокласниця мала такі речі, яких село не бачило.
Оксанка приходила до клубу в заокеанських
одяганках, зверхньо дивилася на своїх скоромних односельчанок і кидала закохані
погляди на Василя. Хлопець їй подобався. Своїй кращій подрузі Оксанка сказала:
«Що Васька знайшов у Іванці? Крім довгої коси, більш нічого немає». «Іванка
гарно вчиться». «Треба піти до ворожки. Тоді Васька на Іванку й не гляне».
«Оксано, що ти таке говориш?!» - перелякано мовила подружка.
Ходила Оксана до ворожки, чи ні, - невідомо,
але навесні, у випускному класі, Василь почав з нею зустрічатися.
Іванка відтоді почала соромитися своєї
бідності. Оксанка - модниця. Багата. Її матір продає заокеанські хустини й
обруси. Ось і Василь купився на статки, міркувала дівчина.
Після закінчення школи Іванка подалася в
обласний центр влаштовуватися на роботу на одне з підприємств. «Дитино, на
фабриках і заводах тяжко працювати. Ти ж така худенька. Може, передумаєш? -
просила матір. - Краще б пішла вчитися в швейне училище. Завжди «свіжий» гріш
мала б. І ближче додому. До області кілька десятків кіломерів. А до райцентру,
до училища, - рукою подати». Донька настояла на своєму.
Іванка хотіла заробити на пристойний одяг,
взуття, і не лише собі, а й молодшій сестричці. Навчання відклала на пізніше.
Гарненька дівчина привертала увагу заводських
хлопців. Але Іванка про кохання не думала. Боліла образа, завдана Василем. Замість
побачень бігала у вільний час до бібліотеки. А ще вахтерша з гуртожитку тітка
Тося, якій припала до душі скромна дівчина, попросила свою сусідку Поліну
Аристархівну - вчительку-пенсіонерку - допомогти Іванці з англійською. Дівчина якось
зізналася вахтерші, що хоче вступити до вузу.
Тітка Тося не любила розповідати про те, як її
п’ятнадцятирічна Тетянка поверталася пізно від подруги з сусідного будинку і як
на неї напали хулігани. Після цього Тетянка прожила трошки більше місяця. Через
кілька років після смерті доньки тітка Тося овдовіла. Їй уже поза шістдесят. Сумно
самій вдома. В гуртожитку вахтершу недолюблюють, бо сувора дуже. Спробуй
повернутися після десятої вечора, або хлопця в гості запросити. А вона просто
оберігає дівчат від неприємностей.
…Дівчата з гуртожитку дивувалися: як Іванці
вдається так гарно виглядати у звичайних одяганках. Вона віджартовувалась,
називаючи себе «ситцевою королевою». Бо на кремпліни, кристалони і шовки грошей
не було. І купити їх було ніде, хіба що «з рук».
До ситцевих сукенок дівчина майструвала пояси,
коралі, вплітаючи у них елементи, вив’язані гачком. Вона навчилася поєднувати
непоєднуване. Завжди дивувалась, як гармонійно виглядають різнокольорві квіти
на городі. Деякі кольори, начебто, повинні «сваритися» один з одним. А вони,
навпаки, творять дивну, незвичайну гаму.
Іванка «підсвічувала» у своїх виробах
коричневі кольори жовтими. Оранжевий-білий-світло-коричневий…
Темно-зелений-коричневий-трішечки світло-зеленого…
Колись їй не подобався коричневий колір через
шкільну форму. Тепер дівчина «просила» у нього вибачення. Підбирала йому
«друзів» з інших кольорів, аби коричневий не виглядав сумним.
І сірі кольори з «мишачих» перетворювалися в
Іванчиних фантазіях у химерну красу.
Іванка обдаровувала коралями й поясами дівчат
з гуртожитку на день народження. Вони одягали прикраси на побачення, в кіно...
…Залишилися в минулому фабрика, навчання у
вузі. Одружився з Оксаною Василь. Тепер пиляють одне одного. Іванка купила
однокімнатну квартиру у «хрущівці». За роботою у школі, репетиторством,
перекладами не замітила, як минуло тридцять, тридцять п’ять. Молодша сестра
вийшла заміж, народила сина. У вихідні Іванка поспішає як не до батьків, то до
сестри, що мешкає у райцентрі. На сестрине запитання про особисте жартує:
«Залицяльники перевелися». А матір уже й ні про що не запитує.
…Крістіан у її житті з’явився випадково. Він
розгубився, чи то, пак, загубився, на жвавій столичній вулиці. Канадієць безпорадно
озирався довкола. Їхні погляди зустрілися. Він почав щось пояснювати
українською: «пробачте», «готель», «вулиця»… Іванка запитала англійською, що
трапилося і чим може допомогти. Чоловік, немов уздрівши рідну душу на іншому
кінці світу, розповів, що в столицю приїхав налагоджувати контакти з новими
партнерами. Запитав, чи його рятівниця тут живе. Почувши, що на Заході країни,
збентежився ще більше: саме звідси коріння його діда й бабці.
…Через два роки після столичної зустрічі
Крістіан забирав дружину до Канади.
Чоловікові подобалися Іванчині вироби. «Може б
ти хотіла відкрити свій магазин?» - запитав.
Маленьку крамничку назвали «Ситцева королева».
У ньому вироби з рідного краю - дещо висилає сестра. І чимало герданів,
коралів, сережок, браслетів, поясів, виготовлених Іванчиними руками. Її магазинчик
популярний. Ним зацікавився один відомий північно-американський магазин.
А ще тут невдовзі виставлятимуть свої нехитрі малюнки й «доросліші» картини
діти їхніх знайомих, друзів, деяких клієнтів. Ідею підказав Крістіан.
Іванка вже придумала, як проводитиме першу
презентацію. Вона розпочне її з двору - біля крамнички ростуть айстри,
чорнобривці та інша різнобарвна всячина. «Коли небо засвічує першу ранкову
зорю, маленькі феї з крихітними ліхтариками будять квіти…». Такими будуть її
перші слова.
…Колись дитячі фантазії «ситцевої королеви» напишуть на картинах, які виставлятимуть
на аукціонах…
Немає коментарів:
Дописати коментар