У цупкому конверті були фотографії і аркуш паперу з кількома надрукованими
рядками. Почала розглядати фото. Чепурний двоповерховий будинок білого кольору.
Біла огорожа. На кількох фото - незнайома жінка. Молода, вродлива. А тут… Що
тут робить Роман? Чоловік Валентини стоїть на подвір’ї. Біля воріт - його автівка. На одному фото
добре видно назву вулиці і номер будинку.
Лист пояснив усе. «Це - вілла коханки вашого чоловіка - Сніжани. «Хатинка»
- його подарунок. Коханка живе у місті…»
- Сніжана, - мовила вголос Валентина. - У Сніжани вілла сніжно-біла… А якою
їй ще бути?
…Трикімнатна квартира Валентини з Романом на першому поверсі. Доньці з
зятем купили помешкання в столиці. Валентина не була в захопленні від першого
поверху. Їй хотілося мати власний невеличкий будинок. Білого кольору. З білою
огорожою, біля якої квітнутимуть білі троянди. Не раз говорила про свою мрію
чоловікові. Та й знайомі дивувалися: чому досі Валентина з Романом живуть у
багатоповерхівці. Адже можуть дозволити собі щось набато ліпше, нове.
- Пізніше щось придумаємо, - обіцяв Роман дружині. - Зрештою, у нас дача
є.
Роман часто не бував удома. В сусідній області був філіал від будівельної
організації, де працював. Їздив туди у справах, оскільки був майже правою рукою
шефа. Там нерідко залишався на ніч. Інколи затримувався на два-три дні.
Валентина не дорікала чоловікові. А він виділяв їй щомісяця певну суму.
Вона й не знає, скільки насправді отримує Роман. Коли цікавилася,
віджартовувався: претензій до зарплати не має...
- Ти збудував мою мрію для іншої жінки, - сумно мовила Валентина, дивлячись
на фото, де Роман щасливо усміхається на подвір’ї Сніжаниної вілли.
Валентина не знала, як розповісти про батькові любовні походеньки доньці. І
як далі жити з чоловіком? Зробити вигляд, що нічого не трапилось? Влаштувати
бучу і вигнати? Як це сприймуть її старенькі батьки?
Коли Валентина у дев’ятнадцять років заявила, що хоче вийти
заміж за Романа, мама просила не поспішати, немов щось відчувала. Але хіба в такому віці хтось
слухає батьків? Кохання було таке безмежне, світле, щасливе…
У двадцять народила Лілю. У сорок чотири
віддала доньку заміж. Що робити тепер, у сорок сім? У доньки своє життя. У Романа, виявляється,
також. Добре, що хоч робота подобається: зі студентами, майбутніми дизайнерами,
завжди цікаво.
Валентина розглядала себе у дзеркалі. Виглядає привабливо. Одягається зі
смаком. Носить взуття на підборах. І господиня з неї непогана. А що ж не так?
...Нікому не розповіла своєї таємниці. Хоча, можливо, її знають. Лише вона
була останньою у черзі, кому невідомий «доброзичливець» відкрив правду.
Їй кортіло побачити Сніжану. І її віллу. Що скаже при зустрічі? Ще не знає.
Придумає на місці…
…Серед тижня попросила вихідний. Директор не заперечував. «Певно, він все
знає», - подумала і відчула, як червоніє від сорому.
- Прихворіли, Валентино Степанівно? - запитав, дивлячись на її збентежений
вигляд і червоне обличчя.
- Так…
- Виздоровлюйте.
…Наступного дня подалася в сусідній обласний центр. Роман вдома не ночував.
Тож не потрібно було нічого
пояснювати.
На автовокзалі підійшла до вільного таксі. Назвала адресу.
- Майже приміська зона, - мовив водій і увімкнув лічильника. - А номер
будинку який?
Біля Сніжаниної вілли побачила Романову автівку. Діставав якісь пакунки. З
подвір’я вибігло дівча років шести-семи.
- Зупиніться! - майже крикнула до таксиста.
- Вам трішки далі, - сказав, різко натиснувши на гальма.
- Я знаю, я…
- Вам погано?
- Ні… Так…
Відкрила двері.
- Тато! Тато! - радісно підстрибувала дівчинка.
Роман поставив пакунки на землю, підхопив малу на руки і підкинув до неба.
До них йшла молода жінка. Сніжана.
На щастя, задзвонила мобілка.
- Доброго дня, - відповіла Валентина. - Так, так, добре. Дякую. Я
зателефоную.
- Мусимо повертатися, - сказала таксистові. - Я забула про зустріч. Мене
чекають…
Насправді, це дзвонила кравчиня. Перенесла примірку на інший день.
- То ви їхали до Сніжани?
- А ви її знаєте?
- У паралельних класах вчилися.
- А ми… познайомилися колись. Хотіла побачити. І ось… А чому її будинок
називають віллою?
- Певно тому, що все в білих кольорах. Люди їздять на заробітки в італії,
іспанії, португалії, а там люблять світлі будинки. От і нарік хтось Сніжанину
хату віллою.
- Це була її донька?
- Ага. Здається, в перший клас піде. Чи вже пішла. Пощастило Сніжані.
Обкрутила багатого дядька, дитину від нього народила. Хату допоміг закінчити.
Будову її батьки почали. Фундамент роками стояв. А потім раз - і готово. А куди
ми їдемо?
- На автовокзал…
…Уночі вона прокидалася від неспокійних, рваних снів. Думки летіли в чуже
місто. І боліла образа. Скільки років Роман живе на дві сім’ї? А ще - він украв
її мрію і подарував іншій жінці.
…Валентина нарешті зважилась на розмову з чоловіком. Прийнявши перед цим
заспокійливе. Роман слухав мовчки.
- Найкращий вихід - розлучення, - мовила на завершення.
- Сніжана серйозно хвора, - чужим, охриплим голосом сказав Роман. - І якщо…
Сніжанині батьки попередили, що… дитина їм не потрібна. Може… доньку до нас
забрати?
Валентина пішла за новою дозою заспокійливого…
Немає коментарів:
Дописати коментар