- Доброго
ранку, Еммо, - привіталася сусідка-пенсіонерка з нижнього поверху, яка вигулювала
свого чотирилапого улюбленця. - Куди це ви зібралися?
- У подорож. Туристичну. Путівку на ювілей син подарував.
- Скільки ж то вам, Еммо?
- П’ятдесят.
- Хоч нікому не зізнавайтеся. Гарно виглядаєте. А надовго
їдете?
- Та ні. Це - тур вихідного дня називається.
- Чого так мало?
- Робота. І так ледве на п’ятницю й понеділок відпросилася.
- Щасливої дороги, Еммо…
На роботі її відпустили б і на тиждень, і на більше. Але
мала якось викрутитись перед допитливою сусідкою. Та й путівку ніхто їй не
дарував…
…- Славчику, тато іде від нас, - тихо мовила Емма і
погладила чорняве синове волосся.
- Куди, мамо?
- Він буде жити в іншій сім’ї.
- А чому не з нами?
- Маленький ти ще, не розумієш.
- Я вже великий. До школи скоро піду. А тато буде до нас
приходити?
- Не знаю, сину…
Емма була не з тих жінок, які нарікають на життя навіть у
найскрутніші часи. У неї росте син. Хіба це не радість? І роботу має. І дах над
головою - батьки залишили двокімнатну квартиру, а самі перебралися на родинне
обійстя в село, що неподалік міста. Звісно, грошей не вистачало. Але Емма
навчилася викручуватися.
Славко любив дивитися фільми про мандрівників та цікаві
далекі країни.
- От, як би нам, мамо, туди поїхати, - казав мрійливо.
- Хіба я проти? Та за що?
- А ти була за кордоном?
- Ні.
- Коли виросту - подарую тобі мандрівку. Багато мандрівок…
Емма усміхалася і… подумки вирушала у світ разом із сином.
Після закінчення вишу Славко влаштувався менеджером в
невелику, але успішну компанію. У нього був хист до цієї роботи. Мав пристойний
заробіток. І здобув прихильність власниці компанії.
Альбіна була вдовою. Бізнес дістався від чоловіка. Вона
керувала жорстко і вправно. Не любила, коли її кликали по-батькові. Не терпіла
пліткарів і нитиків.
Молодий менеджер тест на виживання, як жартували в компанії,
пройшов. Альбіна не зогляділося, як закохалася в Славка. Була старшою за хлопця
більш, як на десяток років. Але кохання про вік не запитує…
Славкові імпонувала увага бізнес-леді. А їй імпонував
розумний і вродливий молодий чоловік.
Альбіна першою запросила Славка на побачення. Потім
запропонувала перебратися жити у її просторий приватний будинок. А згодом –
узаконити їхні стосунки.
Еммі все це не подобалось. Відмовляла сина від, на її думку,
необдуманих кроків.
- Гадаєш, їй потрібна нормальна сім’я? Діти? Заможній мадам
потрібен статус. Кажуть, зараз модно старшим жінкам закохуватися в молодих
хлопців. Хоча, яке це кохання?! Вибади. Все у людини є, лише молодого коханця
бракує.
- Ми на море з Альбіною їдемо. Ти б пораділа за нас, мамо.
- От якби твоєю нареченою молода дівчина була, то й пораділа
б…
Згодом Славко з Еммою таки одружилися. Без гостей і забави.
Розписалися і вирушили у закордонну весільну подорож.
Син на хвильку по дорозі в своє нове життя заскочив до
матері. Сказати, що їде.
- А твоя… м-м-м… дружина де?
- Альбіна в машині. Чекає мене.
- Чому ж не зайшла? Ми так і не познайомились, як годиться.
Я навіть не привітала вас із одруженням. Ви ж не запросили…
- Пізніше, мамо, пізніше. Хіба ці вітання-бажання - головне
в житті? Ну, все, я побіг…
Емма дивилася через вікно, як син сідає у розкішне авто.
Машина рушила. А на Емму напав такий жаль…
Славко з Альбіною запросили Емму в гості у вихідний. Вона
довго перебирала свій гардероб. Не знала, що одягнути. Дорогих брендових речей
у неї не було. Хіба дещо із секонду. Як жартувала співробітниця, магазини
секонд-хенду - найкрутіші бутики у місті.
Товариство Емми було для Альбіни нудним. Емма нічого не
тямила в її бізнесі. В стилі життя. У них - різні інтереси… Альбіні час від
часу телефонували чи то ділові партнери, чи знайомі. Вона відчувала полегшення,
коли відповідала на дзвінки.
- Піду я, сину. Вдома треба дещо зробити. Бабусю з дідусем
провідати. Ти, до речі, коли в них був?
- Роботи багато. Зберуся якось. Ходімо, мамо, на кухню. Я
гостинці для тебе маю.
Коли Славко складав у торбинку продукти, до кухні зайшла
Альбіна. Глянула. Вийшла. Покликала чоловіка.
- А що це за гуманітарну допомогу ти роздаєш? - запитала.
- Тобто?
- Усе в цьому світі має ціну, мій любий. Я розумію, що це
твоя мама, але… Якби вона, наприклад, в будинку прибрала, поки наша хатня
робітниця хворіє. Ми б їй віддячили… тими ж продуктами.
- Ти хотіла сказати - заплатили б.
- Хай буде так.
Емма почула цю розмову. Чи то Альбіна не вміла тихо
розмовляти. Чи хотіла, аби все долетіло до вух свекрухи. Сахнулася від
гостинців. Швиденько видякувалася. Більше до сина в гості не ходила. Та й не
запрошували.
Часом забігав Славко. Розповідав, що все у нього гаразд.
Довго в матері не затримувався. Емма здогадувалася: Альбіна ревнує свого
молодого чоловіка.
…Дехто з її співробітників їздив за кордон в туристичні
подорожі. Розповідали про тамтешні принади, шопінг, ціни… Емма зрозуміла: від
сина обіцяної мандрівки не дочекається. І обіцяв він те все, коли хлопчиськом
був. А тут ще й невгамовна сусідка почала діставати:
- Еммо, де будеш ювілей святкувати? Мусиш щось пристойне
організувати. В тебе ж невістка крута. Бізнесменша. Пощастило Славкові. Певно,
щось гарне тобі подарують.
От і вирішила Емма спрезентувати собі подорож. Хай люди
вважають: це від сина.
Біля Емми в автобусі сиділа приємна дівчина. Марина. Їх і в
готелі разом поселили. Це також була її перша коротка подорож за кордон. Марина
скидалася на невгамовне дівчисько. Жваво на все реагувала. Це сусідство
скрашувало Еммині невеселі думки.
У невеличкій крамничці Марина прицінювалася до шарфиків.
- Правда, гарні? - запитувала Емму. - Мені ось цей
подобається. А вам?
- Я також люблю пастельні кольори.
- Куплю на подарунок.
- Для мами?
- Та ні, - хвилька смутку набігла на обличчя дівчини, - для
своєї виховательки. Сирота я. А Марія Олександрівна… Ми її дуже любили. Вона
була нам, як мама. І, знаєте, їй дуже шарфики подобаються. Якби не Марія
Олександрівна, то, може й не було б роботи, яку люблю, і цієї гарної подорожі.
Вона нас у спину штовхала, аби вчилися, в люди вибились. Я вам пізніше про неї
розкажу…
…Мандрівка видалась цікавою. Екскурсії, трішки шопінгу…
Завтра - додому. А сьогодні в Емми день народження. Але вона так і не
дочекалася вітального слова від сина. Навіть есемески…
Немає коментарів:
Дописати коментар