Катя усміхається. Григорій ніжно обіймає дружину. За вікном заметіль.
Світу Божого не видно. Хтось нарікає на таку погоду. А Катя гріється в обіймах
коханого. І дякує небесам за ту хурделицю, яка колись спинила на дорозі Гришу.
Катя в заметілі знайшла свою долю. Чи то доля чекала її посеред заметілі…
Катю в сім’ї називали високосною дитиною. Народилася пізно, у високосний
рік. Маленькою багато хворіла. Старший брат соромився сестри. Коли вона
з’явилася на світ, він уже на дівчат задивлявся - Ромкові чотирнадцять
виповнилося.
А Левко вперто не вірив, що Катя - його донька. Лізка, дружина, в
магазині працювала. Подейкували, часто у підсобці з чужими чоловіками
зачинялася. Тому й не йняв віри, що мініатюрна Катруся - його доня.
- Ні в твоїй, ні в моїй родині такої дрібноти нема, - дорікав дружині. -
А та дитина - три вершка від горшка.
Левко кликав Катю не по-імені, а просто дитиною. Нелюбов чоловіка до доньки
передалася й Лізі.
По-справжньому любила Катрусю одна душа - дід Яків. Його хата стояла на
самісінькому краю села, під лісом. Яків усе життя працював лісничим. І навіть,
коли вийшов на пенсію, мало не щодня навідувався до лісу. Збирав ягоди, цілющі
трави. А взимку підгодовував звірину. Якова вважали трохи дивакуватим і навіть
побоювалися. Бувало, скаже що-небудь, а воно й збудеться. Проте ходили за
помічними травами та відварами.
Дружину Яків поховав давно. Розрадою був ліс і внучка. Називав Катю горошинкою.
Коли Катя пішла до школи, то більше жила в діда, ніж удома.
Яків розповідав онучці, яка трава може зарадити тій чи іншій хворобі.
Про дерева, які можуть дати людині силу. Про коріння, з якого можна робити
цілющі відвари. Радив не боятися лісу, бо він - живий, і відчуває, хто
приходить до нього з добром, а хто зі злим умислом.
- Це погано, що я високосна дитина? - якось запитала Катя в діда.
- Не слухай дурниць. Високосний рік дарує людям ще один день. І не
Господь, а люди нарекли цей рік нещасливим. Там, на небі, краще знають, як воно
має бути. А люди завжди хочуть перехитрити Бога.
Наука Каті давалася легко. І коли її запитували, ким хоче бути,
відповідала:
- Буду людей лікувати.
- Атож! - перекривляла доньку Лізка. - Ще мені медичка! Нема в мене грошей,
аби тебе вчити. Будеш прибирати де-небудь. От тільки чи таке дрібне, як ти,
відро з водою підніме? Виродилося на мою голову.
- За що ви так, мамо?
- Не мамай…
Яків утішав онуку:
- Не побивайся, горошинко, підеш учитися. Хіба я жебрак, що не можу допомогти?
Та й корову можна буде продати.
У старших класах хлопці пропонували Каті дружбу, вона відмовлялась.
- Наша Мавка на принца чекає, - піджартовували однокласниці.
Мавкою прозвали Катю в школі за те, що ходила з розпущеним волоссям і
любила ліс.
…Лізка прийшла до батька просити грошей, коли син програвся в місті у
карти. Ромка добряче почовпли і наказали з-під землі дістати гроші.
- Коли припекло, тоді мій поріг переступила, - суворо мовив Яків. - Ти ж
роками сюди голови не показувала.
- Бо ми через ту… дитиниську посварилися.
- Катя твоя донька. Це - по-перше. А, по-друге, я не збираюся покривати
Ромкові борги. Мені треба внучку вчити.
Лізка метала іскри з очей від люті.
- Не хочу вас обох бачити! Щоб ви… щоб ти… В мене нема доньки.
- Та й, певно, вже батька нема? - запитав Яків.
Коли Катя вступила до медучилища, мати з батьком навіть копійки не дали.
Тільки Яків підсобляв онучці. І виручала стипендія.
Перед закінченням Катиного навчання Яків занедужав.
- Я хату тобі заповів, - сказав онучці.
- Дідусю, ви ж не збираєтеся…
- Збираюся… Бабі Палазі вже сумно на тому світі без мене.
- А я???
- Шукай в місті роботу. Та ти її і знайдеш. І не забувай сюди
приїжджати. Хата живе доти, поки в ній людський дух відчувається. Грубку взимку
пропалюй. Не бійся сама ночувати. Тут і доля тебе знайде. Чи вже кавалера маєш?
- Ой, дідусю, які кавалери?! Диплом на носі. І про стипендію мушу
думати, а не про хлопців.
Яків усміхнувся. «Ти будеш щаслива, дитинко», - мовив про себе. Певно,
щось знав…
…Якова не стало восени.
Катя працювала медсестрою в районній лікарні. У вихідні їздила до
дідової хати. Розпалювала грубку в холоди. Яків заготовив стільки дров, що
ого-го на скільки вистачить…
…Прогноз не віщував доброї погоди. А в Каті два вихідних. Не хотіла
сидіти на квартирі - винаймала кімнату в літніх родичів своєї подруги з
медучилища.
Увечері приїхала до села. А вночі звіялася заметіль. Вранці вітер трохи
вщух, а сніг падав і падав… Перемело вуличку. І дорогу.
Стукіт у двері сполохав Катю. Відчинила. Перед порогом стояв незнайомий
молодий чоловік.
- Доброго дня. Мені б машину відкопати. Застряг навпроти вашої хати.
Маєте шуфлю?
- В ганку стоїть, візьміть. Може, вам допомогти?
Рослий незнайомець іронічно глянув на низеньку дівчину:
- Не вистачало, аби ще й вас снігом задуло.
Чоловік вправно орудував шуфлею. Завів автівку. Не проїхав і кількох
метрів - застряг. Знову взявся за шуфлю.
- Ходіть, чаю гарячого вип’єте. А дорогу, я думаю, скоро прогорнуть. Це
ж не «глуха» траса. Та й сніг уже перестає падати.
Незнайомець, трохи подумавши, махнув рукою і подався за Катею до хати.
- Не боїтеся жити сама біля лісу?
- Я на вихідні сюди приїжджаю. В місті працюю. От думаю, як буду
вибиратися. Хоча б автобус приїхав.
- Якщо хочете, підвезу вас. Мені також до райцентру. Живу там.
- Певно, ви маєте рацію. Хоча, тут так гарно. Погляньте, який ліс. Наче
казка. Хотілося б ще побути.
- До речі, мене Григорієм звати.
- А я Катя.
Дорогу прогорнули аж по обіді. Катя зібралася, замкнула хату. Заметеною
вуличкою почалапала до автівки.
…Додому після роботи Катя вирішила пройтися пішки. Політував легенький
сніг. Дід Яків казав: то ангели перини тріпають. Але її очікував «сюприз» у
вигляді Григорія.
- Певно, ваш трав’яний чай має якісь чари, - пожартував. - Мусив вас
знову побачити. А, може, й чаєм ще раз пригостите.
…У них не було весілля. Катя не хотіла. Григорій спершу наполягав, а
потім здався. Зате в них було щире кохання. Тепер Катя знала: не лише в книжках
пишуть, що чоловіки своїх дружин на руках носять.
…Коли з’явився на світ їхній первісток, у лікарні жартували:
- Така тендітна жінка, а богатиря народила.
Й запитували в Григорія, як назве сина.
- Буде Яковом.
- Тепер мало хто таке ім’я дітям дає.
- Його носила гарна людина. Тепер буде носити наш син.
…Маленький Яків заснув. За вікном витанцьовує хурделиця. Катя запарила
трав’яний чай. Налила в горнята.
- Коли вщухне сніг, треба до села поїхати. Хату провідати. В грубці
запалити, щоб дух пішов, - мовив Григорій.
Катя вдячно усміхнулася. Долила коханому чаю. І їй вкотре спало на
думку: як дідо Яків знав, що вона стріне свою долю біля його хати…
Немає коментарів:
Дописати коментар