- Яка зима - такий настрій, - мовила сама до себе Леся.
- Мур-р-р-р, - погодився з нею кіт Дон Жуан.
Котяру так нарекла Лесина подруга. Бо ще змалечку ластився до прекрасної половини й повністю ігнорував представників сильної статі.
Леся відсвяткувала Новий рік з Дон Жуаном. Її кликали до себе подруги. Відмовилася. Сказала, що почуває себе не дуже добре. Це була неправда. Просто, замкнулася у своїй самотності...
- Кожен у цьому світі повинен знайти свою другу половинку. Бо, не знайшовши її, ми залишаємось напівчимось, - сказав їй колишній наречений, коли пропонував заміжжя.
Олег вміг гарно говорити й залицятися. За це його любили дівчата.
...До весілля не дійшло. Леся простила б Олегові походеньки, бо не він перший, не він останній крутив голову дівчатам, поки не одружився. Але коли її на вулиці перестріла ця дівчина... Ще зовсім дитинисько, а вже народжувати скоро.
- Не забирайте його в мене, благаю вас, - просила зі слізьми на очах незнайомка.
- Кого не забирати? - нерозуміюче запитала Леся.
- Олега.
- Але ж він...
- Нічого не розповів про мене? Ми з ним... Мені ще сімнадцяти не було... Батьки сказали, що підуть до суду, якщо Олег... Ви розумієте... Я ж неповнолітня... Ви ж не хочете, аби Олега засудили?
- Це шантаж?
- Він батько нашої дитини. Сина...
Олег зайшов після роботи. Леся поклала перед ним нещодавно куплені обручки.
- Вони тобі знадобляться. Може, розмір підійде твоїй юній вагітній пасії.
- А вона що?.. Ти її бачила? Але я не можу з нею одружитися. Де ми будемо жити? В її тісній квартирі? Чи з моїми батьками і молодшим братом? Так, я непогано заробляю, і, гадаю, колись зможу придбати власне житло. Але зараз...
- Тобі, взагалі, хто більше до вподоби: я, чи моя подарована батьками квартира?
- Що ти таке кажеш. Я кохаю тебе...
...Минув час. Олег встиг розлучитися зі своєю юною дружиною і знайти нове, матеріально забезпечене, кохання. А Леся рятувалася роботою. Коли ж нападали смутки, діставала свою скрипочку. Колись навчалася в музичній школі. Грала сумні мелодії. Дон Жуан, відчуваючи своєю котячою душею настрій господині, йшов в іншу кімнату. Може, також сумувати на самоті.
...Перед новим роком на фірму, де працює Леся, приходив її колишній однокурсник. Михайло працює в благодійному фонді. Просив допомогти одній родині. Там троє дрібних дітей. Найменшій дівчинці збирають гроші на операцію. Шеф обіцяв щось подумати стосовно допомоги, та Леся знала: з його скнарістю даремно чогось очікувати. Але, хоча вона права рука шефа, фінансові справи вирішував тільки він.
Леся згадала, що десь записала адресу цієї родини. Так ось вона. Живуть в іншому мікрорайоні. Трохи далекувато.
Леся поспішала до магазину. Поклала в корзину цукерки, мандарини, іграшки, дитячі книжечки. Вдома все це запакувала в різнобарвні обгортки. І поклала декілька купюр в конверт. Викликала таксі.
Двері відкрила молода жінка. Здивовано дивилася на Лесю.
- Мені вашу адресу Михайло з благодійного фонду дав, - пояснила.
Жінка усміхнулася. Запросила в оселю. Дітлашня з цікавістю розглядала незнайомку.
- А я до вас із новорічними подарунками. Трохи спізнилася, бо довелося все самій розносити, - імпровізувала.
- А ви фея? - запитала найменшенька.
- Ну... так.
- А ваш помічник - маленький принц?
- Ага.
- Він захворів?
- Ноги намочив у калюжі. Тепер кашляє.
- Може, інший принц допоможе.
- А... його нема.
- Треба пошукати, - міркувало дівчатко. - А, може, він сам вас знайде.
Леся усміхнулася.
- Ілонка любить вигадувати різні історії, - мовила мама дівчинки. - Інколи здається, що вона живе в іншому світі, в своїх вигадках, і, може, це їй допомагає.
Дітлахи з радістю розглядали неочікувані подарунки.
- Мені пора, - сказала Леся й помахала їм рукою.
Батьки дякували за гостинці та гроші:
- Це так несподівано. Ми навіть не запитали, як вас звати.
- Фея, - відповіла жартома.
Бралося на вечір. Калюжі підмерзли. Таксі поблизу не було. Неподалік зупинки Леся посковзнулася і добряче втовкла коліно.
- От що каблуки з жінками роблять, - почула насмішкуватий чоловічий голос. - Давайте руку.
- Якби вулиці посипали...
- Я таксі зловлю. І поїду з вами. Погляну на вашу травму.
- Яка травма? Поболить і перестане. А, взагалі, ви хто?
- На швидкій працюю.
- А я думала - принц, - прошепотіла, обмацуючи втовчену ногу, Леся.
- Що ви кажете?
- Бажаю здоров’я комунальникам.
Матвій, так звали «принца» зі швидкої, довіз Лесю додому, як годиться, надав допомогу. Записав на серветці свій номер телефону.
- Дзвоніть, коли треба.
...Дощ і не думав вщухати. Наче, переплутав пори року, забувши, що зараз зима. Ще й розмова з матір’ю... Батьки щоразу нагадували Лесі, що їй уже тридцятка на носі, а вона досі сама. От і нині матір розповідала, що зустріла в магазині Лесину однокласницю Таню з дітьми. Такі славні хлопчики. Леся натяк розуміла...
Зіжмакала серветку, що лежала серед візитівок. Хотіла викинути. Та це ж... номер телефону «принца» зі швидкої. А, може... Набрала одну цифру, другу, третю...
- Алло! - почула в слухавці.
- Добрий вечір. Що ви можете порекомендувати для поліпшення настрою під час хронічно-затяжного зимового дощу?
- А ви?..
- Леся.
- Можу запропонувати смачну вечерю в моєму улюбленому ресторані. Якщо дочекаєтесь, коли закінчиться моя зміна. Ще недовго.
- Дочекаюся.
Матвій розповідав анекдотичні випадки зі своєї роботи. І що батько всіма силами намагається переманити його в медичний центр, де працює.
- А мама між нами - арбітр. Вона - юрист. До речі, якими вітрами тебе тоді занесло далеко від дому?
- Подарунки дітям возила. А ти як там опинився?
- Ходив миритися зі своїм товаришем. Точніше, він мене покликав на перемир’я. Ніка, дівчина моя колишня, пішла до нього. Я образився. Ми не розмовляли деякий час. У них син недавно народився. Матвієм назвали. Мусив усе простити. А оскільки перемир’я «закріпили» коньяком, то свою машину довелося залишити біля їхнього будинку.
Котяра чекав Лесю біля дверей. Глипнув з ока і взяв курс в іншу кімнату. Але передумав і причалапав назад.
- Мур-р-р-р...
- Я так і думала, що «принц» зі швидкої тобі також сподобається...
Немає коментарів:
Дописати коментар