А дива таки бувають...

- Знаєш, зайчику, див не буває. Їх вигадали байкарі. Підростеш, сам зрозумієш. Де ж твоя мама? Знову повернеться пізно.    

Сусідка Віка вкотре залишила Матвія у Вероніки. Віка - медсестра. Після роботи ходить уколи робити «на дому», масажі. Зарплати не вистачає.

Малий заснув. Вранці вставати до садочку. 

Віка вважає: їй у житті не пощастило. 

- Ще буде все добре, - не раз повторяла Вероніка. - На все свій час, Віко.

- Час - чоловічого роду. Значить, зрадливий...

Вероніка з Вікою заселились в будинок майже одночасно. Дві квартири, розташовані поруч, продавав один власник. Виїжджав з родиною за кордон.

У Вероніки - трикімнатне помешкання, у Віки - двокімнатка. Старша і молодша сусідки одразу подружилися. А ще у них був маленький Матвій, якого обидві любили. Вероніку хлопчик називав Нікою. Не тіткою. Просто Нікою...

У них обох донедавна було інше життя.

Вероніка жила в заміському будинку. Виховували з чоловіком доньку Лілю. В Ростика був бізнес. Ліля вийшла заміж у двадцять два. А через рік Ростика не стало.

Вероніка досі не вірить, що в чоловіка були борги. Упевнена, це щось накрутив його партнер. Ростик з Володимиром були друзями. Мали спільну справу. Все було добре, поки жив Ростик.

Володимир заявився до Вероніки невдовзі після похорону чоловіка. Приніс погану звістку, мовляв, вибач, але тобі нічого не дістанеться. Потрібно борги повертати. Фірму виставляє на продаж. Аби ще виручених грошей вистачило.

- Ростик нічого про борги не казав, - здивовано мовила Вероніка.

- А він нікому не розповідав.

- Кому ж він винен? Банкам?

- Серйозним людям.

- Бандитам?

- Бізнесменам.

- Він нічого ні в кого не позичав.

Володимир поспішно видякувався.

Продавши бізнес, колишній Ростиків партнер і товариш зник з міста. До Вероніки дійшли чутки, що поклав до кишені гарні гроші. 

Наступний неприємний сюрприз очікував від доньки. Ліля заявила, що хоче жити окремо.

- Ми з Юрком вирішили...

- По-перше, будинок мій зять не зводив. А, по-друге, моя думка вам не цікава?

- Це й моя хата, мамо. І я маю право...

Вероніці шкода було прощатися з будинком. Тут вона була щаслива. Тут багато неба, зелені, простору. Ростик все облаштував зі смаком.

Будинок продали. Купили по квартирі. Поділили меблі та інше хатнє начиння. І кошти, що залишилися.

- Тепер у кожного своє життя, - мовила Ліля. - Хоча, мамо, могла би нам віддати більшу частину грошей. Ми - молоді, нам потрібно.

- Я також ще не стара.

Донька образилася. І перестала з матір’ю спілкуватися.

...І у Віки раніше все було по-іншому. Вийшла заміж. Народила сина. Кохала Мирослава.

Все полетіло шкереберть, коли чоловік подався на заробітки. Віка не хотіла, аби він їхав за кордон. А от свекри вважали по-іншому. Їхній старший син уже давненько на заробітках. І своїй сім’ї гроші надсилає, і батькам перепадає. Ласа до грошей свекруха сподівалася, що й молодший син дещо підкидатиме. 

- Матвій ще такий малесенький, навіть року немає, - спиняла Віка Мирослава.

- Не хочу жити на орендованій квартирі. Треба заробляти на свою.

...А потім з’явилася Віра. Мирослав познайомився з нею за кордоном. Віра немов причарувала чужого чоловіка. Мирослав зізнався у своєму гріху дружині.

- Чому наш син має рости без батька? Йому лише чотири роки. І, взагалі, як нам далі жити? - запитувала.

- Я куплю вам квартиру. Допомагатиму грішми.   

Віка хотіла накласти на себе руки. І якби не Матвій, хтозна, що могло б трапитись. Він так плакав. Відчував недобре. Це привело її до тями.

Мирослав, як і обіцяв, купив Вікторії з Матвієм житло. Так і стали Вероніка з Вікою сусідками.

Колишній чоловік надсилав Вікторії з сином невеличкі суми. Жінці довелося шукати підробітків.

...Сусідки разом святкували. Допомагали одна одній. Часто готували на дві сім’ї. 

Вони так і не познайомилися з іншими мешканцями будинку. Та й не хотіли. Люди люблять заглядати в потаємини чужих душ. А їм не хотілося розповідати про своє минуле. Винятком став сусід, що жив поверхом нижче.

Вікторія жила на третьому поверсі. Дмитро - на другому. Біля їхніх вікон росло велике дерево. Коли було вітряно, гілля билося об шиби. Вікторія зверталася за допомогою у відповідні організації. Але хто її там слухав? Останньою надією був сусід.    

Дмитро владнав проблему. А Вікторія пожартувала:

- Тепер я ваша боржниця. Запрошую на каву.

- А борщем нагодуєте? Я зелений люблю.

Якось у квартирі Віки зіпсувався кран у кухні. Вероніка  попросила Дмитра виручити сусідку.

Після цього вони утрьох смакували кавою. Матвій показував гостеві свої машинки. У деяких не вистачало коліс. І Дмитро їх став припасовувати.

Сусід також жив сам. Був розлучений. Мав дорослого сина, який за контрактом працював за кордоном.

- Скоро Славко приїде додому на кілька днів. Після цього - ще пів року роботи за кордоном і контракт закінчується. Син не дуже втішний з того, - з відтінком смутку розповідав Дмитро. - Він - добрий, тямущий хлопець. З дівчиною тут зустрічався. А вона вискочила заміж за його товариша. Тому й подався у світи, аби все забути...  

...Вероніка нікого не запрошувала додому на свій день народження, хоча це був вихідний. Лише Віку з Матвієм. І сусіда з нижнього поверху.

- Дякую. Але мій Славко вчора ввечері приїхав, - сказав Дмитро. - Ми тут...

- То приходьте із сином.

Забава у маленькій компанії була душевною. А ще Вероніці телефонували й вітали родичі, знайомі, співробітники. Мовчала тільки донька...

...Дні, тижні, місяці минали швидко. От і зима. Незабаром новоріччя.

- Може, нам сусіда запросити, - подала ідею Віка. - Матвієві буде веселіше у чоловічій компанії.

- Чому б ні? 

Дмитро з радістю прийняв запрошення. Навіть обіцяв ялинку привезти. Але напередодні Нового року мов у воду канув. Вероніка сусідові телефонувала. Він був поза зоною досяжності.

Зустрічали Новий рік утрьох: Вероніка, Віка й Матвій. Щоправда, малий о дванадцятій солодко спав.

Вероніка з Вікою привітали одна одну. Побажали, аби рік новий був благополучним та прихильним. І кожна думала про одне - про свою самотність. А ще Вероніка згадувала колишнє життя. Біля їхнього будинку росли декілька ялинок. Ростик прикрашав їх ілюмінацією. Вони запалювали бенгальські вогні... 

Віка очікувала, що Мирослав у новоріччя згадає про сина. Але він не дався чути. 

У новому році для Вероніки й Віки нічого не змінилося. Крім чисел на календарі. А ще випав сніг, якого в грудні майже не було...

...Утрьох святкували й Різдво. Аж на другий день свят об’явився Мирослав з подарунком для Матвія. 

За день до Старого Нового року у квартиру Вероніки подзвонили. Відчинила. На порозі стояла... ялинка.

- Вибачте, - ніякового мовив сусід з нижнього поверху замість «доброго вечора». - Ми... не могли раніше.

Разом з Дмитром був і Славко. Вероніка не знала що й сказати.

Дмитро пояснив: його матір живе у селі в сусідній області. Уже в роках. Потрапила до лікарні напередодні новоріччя. Щойно про це повідомили, поїхав до матері.

- І Славко відразу поїхав до бабусі. Їй уже полегшало. От ми й удома. Кличте, Вероніко, своїх сусідів. Будемо прибирати ялинку. А завтра разом зустрінемо Старий Новий рік.

...Під запізнілою ялинкою були подарунки для Матвія, Вероніки та Віки - від сусідів з нижнього поверху.

Вероніка, крім іншої смакоти, приготувала із замороженого квасцю й зелений борщ, який розхвалював Дмитро.

Про щось перешіптувалися Славко з Вікою.

- Здається, моєму синові подобається ваша сусідка, - тихо мовив Дмитро Вероніці. «А ти подобаєшся мені», казали його очі.

- Де Матвій? - спохватилася Віка.

- Певно, заснув в іншій кімнаті, - відповіла Вероніка. - Зараз погляну.

Скрутившись калачиком, Матвій спав. Поруч лежав пожежний вертоліт, подарований Славком. Вероніка накрила малого коциком. І прошепотіла:  

- Знаєш, зайчику, а дива таки бувають...