- Влодзько, зачини писка, бо розлучуся з тобою, як з твоїм колишнім татом.
Коли Янка пришпилювала малій Володьчине ім’я, це означало, що вона злиться. А Натка, здавалося, змирилася зі своїм неформальним найменням. Тобто, вона на нього не реагувала або ще не тямила Янчиних приколів.
- Яно, де ж твоя інтелігентність? – з іронією запитувала подруга Катя. – Не називай Натку Влодзькою. Бо на все життя можеш приклеїти її це ім’я.
До слова, у Янки вища гуманітарна освіта, купа закінчених курсів і прочитаних книг.
- Ха! – улюблений Янчин вигук звучав завжди виклично-екстравагантно. Це означало її безапеляційну правоту.
…Удруге Янка збиралася заміж три роки тому. Але до загсу не дійшла. Причина до безглуздості банальна. На таке здатна тільки Янка.
Заяву зі своїм Толькою несла перед обідом.
- Только, давай щось перекусимо, - запропонувала майбутня наречена, ласо глянувши у бік пристойної кав’ярні.
- Ти що! – запротестував майбутній чоловік. – Треба встигнути до обіду. У мене безліч справ.
Толька був педантом. Янка – навпаки.
- Я хочу їсти! – Янка пришпилила Тольку до бруківки своїми величезними каштановими очиськами. – Ну!...
Він відповів щось на кшталт: «Не нукай, поки не впрягла». Допепне «зауваження» Толькові обійшлося дорого.
-Ха! – видала своє улюблене Янка. – Іди на всі чотири боки!
Толька отетерів. А Янка, круто розвернувшись, недбало кинула на прощання:
- Згинь назавжди!
Розмов на тему Тольки Янка не любила. Вона взагалі не любила, коли їй лізуть в душу. Що треба, сама розповідала.
Якось за горнятком кави Янка запитала в Катерини:
- Ти віриш у гени?
- Тобто?
- Добре і зле передається людям через гени. Я про Тольку. Він спився. Виявляється, його батько і дядько також дружили із зеленим змієм. Як добре, що коли ми йшли до загсу, мені забурчало в животі. Це було попередження…
На цьому тема Тольки вичерпалася назавжди.
Недавно Янка ейфорійним голосом повідомила Катерині:
- Мушу тебе познайомити з мужчиною моєї мрії, - весело засміялася. «Мужчина мрії» звучало у виконанні Янки, неначе «я нині зустрічала крокодилів з вирію».
- Словом, так, - продовжувала Янка, - вигляд він має нормальний. Пробач, що раніше не розповідала про наші зустрічі. Це не важливо. Сама побачиш. Але ти повинна з’явитися без попередження. Як сніг на голову. Придумай щось. Домовилися?
Відмовити подрузі було неможливо. І цікаво, зрештою.
Подзвонивши у двері Янчиної квартири в умовлений час, Катя з порога випалила:
- Салют! Ой, у тебе гість. А мені міксер потрібний. Працює? Торта хочу спекти.
Янка мало не впала зо сміху: Катерина протягом свого свідомого життя не спекла жодного торта. І така «крамольна» думка навіть в голову не навідувалася. Ковтаючи сміх, господиня сказала:
- Заходь. Cпершу - кава, потім – міксер.
На кухні красувався чоловік Катерининої знайомої, котра вже декілька років гарує на закордонних заробітках.
Янка почала представляти Катерину «мужчині мрії»:
- Знайомся, це моя найкраща подруга. Вона…
- Далі не треба, - безцеремонно перебила Катерина. – Правда, Вікторе? Як твоя дружина? Коли повертається? Чи не повертається? А ти все женихаєшся?
- Яка дружина? Ви знайомі?
Катя, мабуть, уперше за часи їхньої дружби побачила Янку розгубленою.
Вікторове обличчя набрало кумачевого кольору. А дар мови остаточно пропав.
- Це не тобі, це йому треба міксера! Міксером! – оговтавшись, випалила Янка, грізно глянувши на невдаху-залицяльника.
- Яно, не дурій. Я все поясню. Я ж – мужчина…
- Ха! Мужчина! Ану, марш звідси!
- Катю, - кинув благально на ходу Віктор, - ти хоч моїй нічого не кажи, а то буде…
Коли за Віктором зачинилися двері, Янка з Катериною дружно розсміялися.
- Третя спроба! І невдало! Ось тобі й маєш! – іронізувала сама над собою Янка. - Певно, таких «холостяків» у нашому місті багато. Слухай, а він мені нині перстень подарував. Гарний, з камінчиком. Ніде такого не бачила.
- Камінчик бузковий? Перстень має різьбу?
- Ти звідки знаєш?- Цей перстень «ніде такого не бачила» - його шлюбний подарунок. Дружині. До речі, також Катериною звати. Мабуть, не хотіла з собою коштовностей брати. Треба буде якось повернути. Кажуть, такі подарунки можуть принести лихо.
Янка на мить задумалася.
- Аякже, треба. Приїде із заробітків і я поверну. Обов’язково поверну!
- Янко! Це буде жорстоко!
- Ні! Справедливо!
- Подумай…
- Ха! – хитро стрельнула каштановими очима Янка. І Катя повірила: вона вчинить з точністю до міліметра саме так, як щойно вирішила.
- Катю, третя спроба – це не кінець життя?
- Ні. Це лише початок. У різдвяні дні різні дива бувають.
- Ха! Одне диво вже було. Де ж мій фатальний міксер? Мушу торта спекти. Може, хтось порядний адресою помилиться.
Немає коментарів:
Дописати коментар