Але вивчитися й підкорити
професійну сцену Агрипині не судилося. Одразу після закінчення школи закохалася
в молодого лейтенанта Ігоря. Вискочила заміж. Надовго залишила своє місто:
разом з чоловіком переїжджала з гарнізону в гарнізон. Згодом народила Івася.
Агрипина цяцькала сина. І
коли чоловік висловлював своє невдоволення, дружина наступала, наче важка
артилерія:
- Якби ти не закрутив мені
голову у неповних вісімнадцять, знаєш, ким би я стала? Відомою актрисою!
Виховуй своїх солдатів, а я - сина.
Ігор Агрипину кохав, тому
перечити не смів. Але, коли вух дружин не було поруч, називав її Грипою.
Агрипина дуже хотіла, аби син
здійснив її мрію - став актором. Проте таланту до сцени в хлопця не було.
Івась ріс маминим синочком.
Усе було під контролем Агрипини. Коли хлопці почали закохуватись у своїх
однокласниць, він бокував від дівчат. Мама попередила: ті дівчатиська тепер
такі…
В інституті також не крутив
романів. Бо ті студентки, закочувала очі Агрипина, такі…
…Коли чоловік вийшов на
пенсію, Агрипина настояла: хоче повернутися до рідного міста. Ігор погодився.
Купили квартиру. Івась пішов на викладацьку роботу в технічне училище.
Жіноцтво навчального закладу,
довідавшись, що новий працівник неодружений, взялося «опрацьовувати»
потенційного кандидата. Однак Агрипина почала втовкмачувати в голову дорослого
сина: ті вчительки такі…
…Марія не могла дати ради
сльозам. Йшла і не бачила поперед себе дороги. Так і налетіла на Івана.
- Вибачте, - мовила.
- Вам допомогти?
- Мені вже ніхто не
допоможе.
Іван подумав, що дівчина,
боронь Боже, вирішила накласти на себе руки. Тому, не запитуючи дозволу, завів
у найближче кафе (бачила б мама!), аби незнайомка дійшла до тями. З її
розповіді дізнався, що хлопець, з яким зустрічалася, зрадив з близькою
подругою. Ще й зробив її винною.
Марія працювала медсестрою.
Іванові дівчина сподобалась. Уперше в житті він провів її додому і призначив
побачення. Отримавши згоду, мало не пострибав від радості додому.
Агрипина просікла, що син
змінився і випитала про «якусь таку». Вона вже дівчини не любила, хоча її ще не
бачила.
- Марійка чудова, -
переконував Іван матір.
- Де ти тепер чудових бачив?
От колись дівчата були, не те, що нинішні. І заміж не вискакували…
- Вискакували. У
вісімнадцять! - зіронізував батько.
- А через тебе я талант
згубила. Де ти взявся на мою голову?..
- Рядова Грипа, цить! - без
злості мовив Ігор. - А тобі, Іване, досить холостякувати. Вже сусіди сміються.
Знайом нас зі своєю Марусею.
- Ну-ну, - Агрипина зиркнула
з ока на Івана й пішла шукати пігулки, вигадуючи на ходу, що б то її мало
заболіти, аби розчулити чоловіка і сина.
…Нарешті Іван зважився
запросити Марію в гості. Батькові дівчина сподобалась. А матір шукала ганж.
Виявилося, Марія не прочитала жодної книги американського автора Сідні Шелдона.
Книги Агрипині приносить сусідка-бібліотекарка. Не любить серіалів. А там
Агрипина в кожній актрисі бачить себе. Не володіє досконало англійською.
Агрипина в школі вчила німецьку. Мало отримує. Батьки Марії не при посадах.
Мама також працює медсестрою, а батько водієм.
Коли дівчина пішла додому,
Агрипина влаштувала синові «холодний душ». Мовляв, Марія йому зовсім не
підходить. Материнське серце відчуває. Зрештою, Іванові минуло тридцять п’ять,
а їй скільки? Трішки більше двадцяти? Дівчисько. І про що йому, викладачеві, розмовляти
з якоюсь медсестрою?
- Мамо, Марійку вже раз
зрадили. Я не можу…
- Зрадили, значить заслужила.
Теперішні дівчата вміють прикидатися наївними і невинними. А насправді…
Іван розповів Марії про
розмову з матір’ю. І, наче студент, який витягнув нещасливого білета,
виправдовувався:
- Я спробую переконати маму…
- А вдасться?
Таємно Іван продовжував
зустрічатися з Марією. І ніяк не наважувався «переконати» матір, що вона саме
та дівчина, яка йому потрібна. Агрипина ж торжествувала, гадаючи, що син забув
дорогу до свого кохання.
…Маріїна вагітність втішила
Івана. Тепер матір «здасться», був упевнений. Проте розмову відкладав. І ось
нарешті заговорив про одруження з Марією. Агрипина вислухала сина мовчки.
Наступного ж дня вчинила на роботі Марії грандіозний скандал. А після роботи
екзекуцію продовжила, підстерігши дорогою додому. Іван нічого не знав.
Пізно ввечері Марію забрала
«швидка». Стався викидень.
Марія сама зателефонувала
Іванові й попросила прийти в лікарню.
- Що трапилося? - запитав з
порога.
- Твоя мама штовхнула мене на
вулиці. Я впала. А перед тим скандалила на роботі.
- Штовхнула?! Ні, мама цього
не могла зробити! - мовив різко.
Розмова не клеїлась.
- Йди, Іване. І більше я не
хочу тебе бачити.
Здвигнув плечима. Рушив до
дверей.
- Це був син, - тихо кинула
навздогін Марія і заплакала…
…Вона довго оговтувалася від
пережитого. І від вердикту лікарів, що завагітніти вдруге не зможе.
Марія закінчила медінститут.
Працювала на «швидкій». Рятуючи людей, рятувала, здавалось, себе. Від сумних
спогадів і самотності. Про заміжжя не думала, знаючи, що не зможе народити
дитину.
…Задушливий літній день
видався гарячим для лікарів «швидкої». Машини літали з виклику - на виклик.
Марія і не звернула уваги на чергову продиктовану адресу. В чоловіка проблеми з
серцем. Аж біля будинку зрозуміла: це квартира Агрипини.
- Допоможіть моєму синові! -
кинулася з порога постаріла перелякана Агрипина. - У нас з чоловіком, крім
нього, немає нікого.
За плечима Грипи стояв,
спираючись на паличку, Ігор.
Іван, прийшовши до тями,
упізнав Марію. У змучених очах з’явилася квола усмішка. До кімнати заглянула
Агрипина.
- Мамо, це Марія… Вона
врятувала мене… Мамо, це правда, що колись… тоді… ви штовхнули Марію? І мій…
наш син… Ви його… вбили…
- Хворий, вам не можна
хвилюватися, - суворо мовила молода медсестра. - Вас майже витягнули з того
світу… а ви…
Лікарка цитьнула на
медсестру.
Агрипина стояла, наче
вкопана.
Ігор з жалем дивився на
дружину.
Із закритих Іванових очей
текли сльози.
Марія поспішала рятувати
іншого хворого…
Немає коментарів:
Дописати коментар