Водій гукав:
- Задні двері,
передавайте за проїзд!
По радіо почалися новини.
- Господи, знову четверо
наших хлопців загинуло на Сході, - сказав хтось.
Старенька жінка
перехрестилася.
- Задні двері, передаємо
гроші! - волав водій.
- Якщо ще підуть дощі,
вишні стануть до холери дорогі, - бідкалась котрась із пасажирок.
- То що, виставляєш нині?
- спілкувалась, мабуть, з подругою дівчина-підліток. - Тобі ж мама вчора з
Італії лаве передала. Відірвемось…
- Коли закінчиться та
проклята війна? - мовив сам до себе літній чоловік.
Старенька жінка кінчиком
хустини витерла сльозу.
- Хтось з ваших воює? -
запитав у неї.
Кивнула головою:
- Так, панунцю. Онучок.
Але вони мені всі рідні. Розказували мої покійні мама і бабуня, що в тамту
війну, коли приходила похоронка, то всім селом плакали. От і тепер… всі вони
наші дітоньки і внуки…
Маршрутка гомоніла про
насущне:
- По чому нині городина?
- Кажуть, дощі литимуть
ще кілька днів. Але що синоптики, що політики. І ті, й другі брешуть.
- Зустрічаємось на нашому
місці? Треба свиснути ще Патлатого. Йому також лаве передали…
- Господи, Ісусе, Сину
Божий, помилуй нас грішних, - тихенько шепотіла молитву старенька.
Немає коментарів:
Дописати коментар